Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

Знайко роздав коротулькам шматочки антикаменю і ввімкнув прилад невагомості. Всі коротульки лишилися на місці, бо ніхто не відчув дії невагомості, й тільки Знайко, у якого не було жодного камінця, безпорадно повис у безповітряному просторі печери.

— От бачите! — вигукнув Знайко. — Кожного з вас захищає від дії невагомості антикамінь. Але якщо я наближусь до когось із вас, то теж, напевно, опинюся в зоні вагомості й відчуватиму вагу.

Точно розрахувавши рухи, Знайко махнув руками й підлетів до Пілюльки, який стояв поблизу. Опинившись поруч, він одразу відчув, як сила ваги ніби потягла його за ноги донизу.

— Дивіться! — закричав він. — Тепер я, як і всі ви, твердо стою на ногах. Але якщо я спробую відійти від Пілюльки…

Знайко ступив крок убік і, вийшовши з зони вагомості, яка оточувала Пілюльку, одразу ж полетів під стелю печери.

Решту дня Знайко і його друзі використали на те, щоб забезпечити себе запасами місячного каменю і антикаменю. Частину цих запасів вони залишили в печері, другу частину повантажили в ракету ФІР. В ракету ФІР перенесли і насіння рослин, що зберігалося в ракеті НІП.

На другий ранок призначили запуск ФІР усередину Місяця. Тепер це неважко було зробити. Встановивши ка борту ракети прилад невагомості й захистивши себе від дії невагомості антикаменем, космонавти легко перетягли ракету в бурульчастий грот, а звідти у крижаний тунель, що вів у глиб Місяця. Там ракету встановили на похилій крижаній підлозі тунелю. Кожен зайняв своє місце в ракеті і спуск почався.

Спочатку Знайко ввімкнув основний прожектор у головній частині ракети, потім вимкнув прилад невагомості. Під впливом власної ваги ракета посунула вниз по крижаній підлозі тунелю, освітлюючи попереду собі дорогу. Не чекаючи, коли ракета розженеться надто сильно, Знайко знов увімкнув невагомість. Ракета, втративши вагу, рухалася вперед за інерцією. Стикаючись із крижаними стінами тунелю, від тертя з ними, вона поступово уповільнювала рух, і тоді Знайко знову вимкнув невагомість. Одразу почала діяти сила тяжіння, ракета прискорювала свій хід.

Поступово нахил тунелю ставав крутіший і крутіший. Незабаром ракета вже не ковзала, а мовби летіла в провалля, далі й далі в глибину оболонки Місяця. Нарешті місячна оболонка закінчилась. Ракета вийшла з провалля і опинилася на просторі. Знайко глянув на годинник і з точністю до секунди записав у бортовий журнал час виходу з тунелю, після чого вимкнув прожектор. Навколо й без того стало ясно. Внизу все закривали густі хмари, проскочивши які, космонавти побачили землю, вкриту зеленими рівнинами й пагорбами, перетятими в різних напрямках рівними дорогами й звивистою стрічкою річки, що тяглася від краю і до краю.

Скелко, який одразу ж припав оком до свого телескопа, оголосив, що бачить на обрії місто. Але то був не Давилон, куди попав Незнайко, а інше місячне місто — Фантомас.

Хоча Знайко з друзями проник усередину Місяця крізь той самий отвір, що й Незнайко з Пончиком, але завдяки тому, що внутрішнє ядро Місяця безперервно оберталося, всі вони опинились над його поверхнею в різних місцях.

Увімкнувши механізм повороту, Знайко перевів ракету в горизонтальне положення, потім увімкнув основний двигун і взяв курс на місто, що видніло вдалині.

За кілька хвилин ракета вже кружляла над Фантомасом. Знайко, який ні на мить не відходив від пульта керування, час від часу дивився у великий призматичний бінокль, у який бачив не тільки будинки, але й автомобілі, трамваї, автобуси і навіть окремих пішоходів. Правда всі вони видавалися надзвичайно крихітними: кожен коротулька — з макове зернятко. Проте у Знайка був дуже гострий зір, і він розгледів з висоти, як ці крихітки вибігали з будинків, задирали вгору свої голівки й привітно махали ручками.

— Вони бачать ракету! — радісно скрикнув Знайко. — Вони вітають нас!

Невдовзі коротульки, що висипали з будинків, заповнили всі тротуари й бруківку. Тепер уже важко було щось роздивитися в загальній масі, і Знайкові здавалося, ніби вся вулиця хвилюється, вирує, клекоче.

— Я не можу розгледіти, що вони там роблять! — закричав він, не одриваючись від бінокля.

— Схоже, що б'ються! — відповів Скелко.

У свій телескоп, який давав значно дужче збільшення, Скелко бачив, як на вулицях з'явилися загони поліцейських у блискучих металевих касках. Вони відтісняли коротульок, які юрмилися на бруківці, лупцювали їх кийками, заганяючи назад у будинки.

— Так, так! — підтвердив Скелко схвильовано. — Схоже, що одні з них лупцюють інших!

Знайко повів корабель на зниження, і Скелко побачив на дахах будинків поліцейських, озброєних гвинтівками. Спершу він подумав, що в руках у них просто палиці, але незабаром помітив, що з тих «палиць» ніби вилітають вогники спалахів з білими хмарками диму.

— Це у них рушниці! — догадався він. — Вони в когось стріляють!

— У «когось»! — іронічно посміхнувся Знайко. — Та вони в нас гатять!

У цей час одному поліцейському вдалося влучити в ракету. Почувся дзвінкий удар. Ракета здригнулась і, втративши керування, почала перевертатись у повітрі. Куля не змогла пробити міцну стальну оболонку, але ж ракета була в стані невагомості, і тому поштовх від кулі став для неї особливо відчутним. Від раптової зміни курсу космонавти попадали із своїх місць. Всі розгубилися.

Знайко отямився першим і, підскочивши до пульта керування, ввімкнув механізм повороту. Йому швидко вдалося припинити обертальний рух ракети й стабілізувати її політ. Упевнившись, що стрілянина внизу все ще триває, вій негайно збільшив швидкість і вивів ракету з-під обстрілу.

Для місячних астрономів поява космічного корабля над містом Фантомасом не була несподіванкою. Свого часу вони точно визначили місце, де сіла ракета. Відтоді кілька десятків гравітонних телескопів, розкиданих у різних місячних містах, стежили за цією точкою місячного небосхилу. Дізнавшись, що космічний корабель зробив посадку, пан Спрутс одразу дав наказ посилити загони поліції у тих містах, поблизу яких можна було сподіватися появи космонавтів. Вжиті заходи допомогли: фантомаська поліція, як кажуть, не вдарила лицем в болото і в той момент, коли космічний корабель з'явився над Фантомасом, була вже на ногах. Залишивши позаду місто, Знайко почав шукати зручне для посадки місце. Згори йому було видно невеличкі квадратики оброблених ланів, крихітні хатинки сільських жителів. Хатки потопали в зелені садів. Далі космічний корабель полетів над лісом. Невдовзі ліс кінчився, Знайко побачив на узліссі, серед пагорбів, дуже добру для посадки галявину.

— Ось зручне для посадки місце, — сказав він. — Тут