Читати книгу - "Остання збірка"

— Грегор поклав життя за науку, — заспокоював себе Арнолд. — Я поставлю йому пам'ятник.

Це видалося йому надто мізерною даниною пам'яті друга. Треба було самому з'їсти цю «капусту». Грегор завжди губився у незвичних ситуаціях. Так, він хоробрий, цього ніхто не заперечує, але пристосовуватися не вміє.

Зрештою, ніякі адаптаційні здібності не допоможуть, якщо опинитися всередині зірки, або в космічному вакуумі, або...

Позаду себе він почув якийсь шум і швидко обернувся.

— Грегоре!

Але це був не Грегор.

Істота, яка стояла перед Арнолдом, була не більш як метр на зріст, мала багато рук і ніг. Від товстого шару бруду її шкіра здавалася рожево-сірою. За спиною у неї висіла досить важка торба. Весь одяг незнайомця складався з гострокінечного капелюха, вдягненого на гострокінечну голову.

— Сподіваюсь, ти не Грегор? — обережно поцікавився Арнолд, надто вражений, щоб мислити логічно.

— Звісно, ні, — відповіла істота. — Я Гем.

— О... А ви часом не зустрічали мого партнера? Його звати Річард Грегор. Він на голову вищий від мене, худорлявий і...

— Певна, річ, я його зустрічав, — підтвердив Гем. — А хіба він не тут?

— Ні.

— Дивно. Сподіваюсь, з ним нічого не трапилось. -Гість сів і почав чухатись під трьома пахвами одразу.

Відчуваючи легку нудоту, Арнолд запитав:

— Ви звідки?

— З планети Оол, звісно, — відповів Гем. — Там ми сіємо наш скомп. А сходить він тут.

— Зачекайте хвилину. — Арнолд важко опустився на стілець. — Прошу вас, почніть спочатку.

— Це дуже просто. Споконвіку ми, ооляни, вирощуємо скомп.

На ранніх стадіях дозрівання ця рослина на кілька тижнів зникає. Згодом, уже в зрілому стані, вона знову з'являється на полях нашої планети. Ми збираємо його і вживаємо в їжу.

— Ви надто поспішаєте, я не все зрозумів. Де, ви кажете, знаходиться ваша планета?

— Грегор каже, що Оол розташована у паралельному всесвіті. Я нічого в цьому не тямлю. Ваш Грегор з'явився на моєму полі місяців два тому й навчив мене англійської. А згодом...

— Два місяці тому? — розгублено повторив Арнолд і замислився. — Мабуть, інша система відліку часу. Гаразд, розповідайте далі.

— У вас немає чогось попоїсти? — раптом запитав Гем. — Я не їв три дні. Не міг, самі розумієте. — Арнолд мовчки простягнув йому скибу хліба і підсунув банку з джемом.

— Коли відкрили нову Північну Територію, — вів далі Гем, — я першим вирішив ризикнути. Зібрав усю свою живність, придбав трьох жінок класу «Б» і рушив у дорогу. Прибувши на місце, я...

— Зупиніться! — благаючим тоном промовив Арнолд. — Як усе це стосується нашої справи?

— Я розповідаю, що трапилось. Не переривайте.

Почухуючи однією рукою ліве плече, а двома іншими запихаючи в рот хліб із джемом, Гем продовжив:

— Я прибув на Нову Територію і посіяв скомп. Посіви зійшли, рослини зацвіли й зникли, як завжди. Але коли скомп знову з'явився на полі, врожай виявився згризеним якимись шкідниками. Ми, фермери? звикли до труднощів, тож я посіяв скомп ще раз. Наступний урожай знову виявився ніяким. Це мене розлютило. Але я вирішив сіяти далі. Ми, піонери, народ завзятий, ви це знаєте. Я вже був готовий відступитися, й повернутися до цивілізації, як раптом з'явився ваш партнер...

— Чекайте. Наскільки я зрозумів, сказав Арнолд, — ви з паралельного світу. Цей скомп, який ви вирощуєте, розвивається до повної зрілості у двох паралельних світах.

— Авжеж. Принаймні так пояснив ваш Грегор.

— Дивний спосіб вирощувати продукти харчування.

— А нам подобається, — ображено сказав прибулець. Тепер він одночасно чухав себе під усіма чотирма колінами. — Грегор каже, що наші рослини зазвичай проникають у якесь незаселене місце вашого всесвіту. Але цього разу, коли я висадив скомп на новій території, він зійшов тут.

— Ага! — вигукнув Арнолд.

— Що означає «ага»? Грегор не казав, що є таке слово. Принаймні він допоміг мені. Він сказав, що необов'язково кидати мої землі. Треба лише засіяти скомп на інших ділянках. Грегор запевнив, що між паралельними світами немає однозначної відповідності. Хоча я нічого в цьому не тямлю. Те, що я приніс, — це плата за іншу послугу. Гем поставив свою торбу на підлогу, при цьому вона голосно брязнула.

Арнолд розв'язав її й заглянув усередину. Там були жовті зливки, схожі на золото.

У цей час задзвонив телефон. Арнолд схопив трубку.

-Алло, — почув він голос Грегора. Гем ще в тебе?

— Так...

— Він тобі все пояснив? Про паралельні світи, про те, як вирощують скомп?

— Я, здається, зрозумів, але... — промовив Арнолд.

— Тепер слухай, — перервав його Грегор. — Перед тим, як ми знищили сходи скомпа на нашій галявині, Гем устиг посіяти його знову. Оскільки в його світі час плине повільніше, ніж у нас, на Сиері сходи з'явилися протягом однієї ночі. Але цього більше не буде. Гем сіятиме скомп на інших полях. Якщо ти знищиш сходи, вони більше не з'являться. Зачекай тиждень, а тоді випускай кішок і вмикай морганізатор.

Арнолд міцно заплющив очі. Грегор мав два місяці, щоб усе продумати й перевірити. У нього часу не було. Все трапилося надто швидко.

— А що робити з Гемом? — запитав він Грегора.

— Він поїсть свого скомпа й повернеться додому. Нам довелося добряче поголодувати, щоб потрапити в наш світ.

— Гаразд, — сказав Арнолд. — Я гадаю... Чекай-но, а звідки ти дзвониш?

Грегор хихикнув.

— Ти ж знаєш, між паралельними світами немає однозначної відповідності. Коли дія скомпа припинияася, я був на краю поля. І опинився на планеті Тул.

— Але це ж на іншому боці Галактики! — вражено сказав Арнольд.

— Знаю. Зустрінемося на Землі. Не забудь золоті зливки.

Коли Арнолд поклав слухавку, Гем уже зник.

І лише тоді Арнолд зрозумів, що не запитав у Грегора, що то за «інша послуга», за яку оолянин заплатив чистим золотом.

Про це він довідався пізніше, коли справу було зроблено й вони обидва повернулися на Землю до офісу «ААА Ейс». Пацюки на планеті Сиер, як і очікувалося, знову набули звичного вигляду й були відповідно знищені з допомогою кішок і морганізатора. Умови контракту фірма виконала. Певна річ, довелося сплатити неустойку за двотижневе запізнення. Але цю втрату цілком компенсували золоті зливки з планети Оол.

— Наші кішки витолочили його поля, — розповів Арнолдові