Читати книгу - "Кохання-зітхання, Вікторія Рудь"

  Вранці у Великій Залі для нарад талантонок чекав Талантон Найталантонніший 29-й. Фарбинкі, Музинкі і Прозинкі він виписав догану. Амурку позбавив ліцензії на талантонну діяльність на цілий місяць, а Ліринку попросив залишитися, коли усі, схиливши голови, попрямували до дверей.

 – Я давно хотів сказати, – ніяковіючи почав він, – що Ви, Ліринко, дуже мені подобаєтеся.

  Він замовк і намагався підібрати потрібні слова. Ліринка дивилася на нього широко відкритими очима. Невже Амурка була права?

 – Ви не просто мені подобаєтеся, –  бурмотав Талантон Найталантонніший 29-й, – я давно закоханий у Вас.

  Ліринка мовчала.

 – Я пропоную Вам свою руку і серце, – пафосно мовив Талантон Найталантонніший 29-й.

 Ліринка продовжувала мовчати.

 – Ну, скажіть, хоч щось! – не витримав Найталантонніший.

 – Я подумаю, – нарешті відповіла Ліринка.

   Повернувшись у свій будиночок, вона впала на ліжко і почала плакати. В цей час зайшла Амурка.

 – Щось трапилось, Ліринко?

 – Ти була права! Він хоче, щоб я вийшла за нього.

 – Хто? – геть забувши про свою витівку, здивовано запитала Амурка.

 – Найталантонніший, – майже викрикнула Ліринка.

 – А-а-а-а…ну, так…дійсно…– протяжно мовила Амурка, згадавши, хто в цьому винен. – А чому ж ти плачеш?

 – Я не знаю, що робити, – голосно  ридала Ліринка.

 – Звичайно, погоджуватися! – без найменшого сумніву в голосі радісно сказала Амурка. – Будеш нашою Королевою. Це ж прекрасно!

 – Я не кохаю його! – крикнула Ліринка і заплакала ще сильніше.

– Теж мені проблема! – тихо пробурмотіла Амурка. Хоча в неї і забрали ліцензію, але ж лук залишили! Вона виглянула з будинку Ліринки і побачила Музинку.

 – Поклич Найталантоннішого – Ліринкі  недобре.

 Музинка миттю полетіла в Зал нарад, в той час як Амурка заховалася за дверима, дістала стрілу і чекала.

 Через декілька хвилин Найталантонніший тримав щасливу Ліринку за руку,а вона з ніжністю дивилася йому в очі. І чому їй здавалося, що вона його не кохає?