Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

— Як я можу переконати себе, що я сновидець, коли я ним не є?

— Коли чуєш, що маєш переконати себе, ти автоматично стаєш більш раціональним. Як можна переконати себе, що ти сновидець, коли знаєш, що це не так? Намір — це водночас і акт переконання себе, що ти справді сновидець, хоч ніколи не був ним раніше, і сама переконаність.

— Хочете сказати, я маю твердити собі, що я сновидець, і всіма силами намагатися в це повірити? Так?

— Ні, не так. Намір значно простіший і водночас безмежно складніший за це. Він вимагає уяви, дисципліни й цілеспрямованості. У цьому разі мати намір означає беззаперечно, фізично усвідомити, що ти сновидець. Почуватися сновидцем кожною клітиною свого тіла.

Дон Хуан додав жартома, що не має достатньо енергії, аби дати мені ще одну позику для наміру, і що моє завдання — досягнути енергетичного тіла власними силами. Він запевнив мене, що спрямованість до першої брами сновидінь — один зі способів досягнути другої уваги й енергетичного тіла, відкритих магами прадавніх часів.

Сказавши це, він практично виштовхав мене з будинку, наказавши не вертатися, доки не спрямую себе до першої брами сновидінь.

Я повернувся додому й кілька місяців щоночі лягав спати, усіма силами налаштовуючись усвідомити, що засинаю, і побачити вві сні власні руки. Інша частина завдання — переконати себе, що я сновидець і що досягнув свого енергетичного тіла — була цілковито неможливою для мене.

Потім одного дня під час денної дрімоти мені наснилося, що я дивлюся на свої руки. Шок був достатнім, щоб розбудити мене. Цей сон виявився унікальним, повторити його не вдалося. Тижні спливали, а я не здатен був ані усвідомити, що засинаю, ані знайти свої руки. Я став, однак, помічати, що вві сні маю неявне відчуття, ніби щось робив, але не міг пригадати, що саме. Це відчуття зробилося настільки сильним, що постійно будило мене глибокої ночі.

Коли я розповів дону Хуану про свої марні спроби перетнути першу браму сновидінь, він дав мені кілька підказок.

— Просити сновидця знайти певний предмет уві сні — це хитрість, — сказав він. — Справжня проблема — усвідомити, що засинаєш. І, як би дивно це не звучало, цього не досягнеш, наказавши собі усвідомити, що засинаєш, тримаючи перед очима те, що шукаєш уві сні.

Він розповів мені, що сновидці кидають швидкі навмисні погляди на все, що присутнє вві сні. Якщо вони зосередять свою увагу під час сновидіння на чомусь конкретному, то лише як на вихідній точці. Звідти сновидці переходять до огляду інших предметів, наявних уві сні, повертаючись до вихідної точки якомога частіше.

Після величезного зусилля я дійсно почав знаходити у своїх снах руки, тільки вони ніколи не належали мені. То були руки, які лише здавалися моїми, руки, що змінювали форму, часом набуваючи просто кошмарного вигляду. Решта наповнення снів, однак, завжди була приємно рівномірною. Мені майже вдавалося втримати перед очима те, на чому я зосереджував увагу.

Так тривало місяцями до одного дня, коли моя здатність до сновидінь змінилася, наче сама собою. Я не зробив нічого особливого, окрім постійної серйозної налаштованості усвідомити, що засинаю, і знайти свої руки.

Мені снилося, що я відвідую рідне місто. Не те щоб те місто, яке мені наснилося, хоч трохи нагадувало моє рідне, але чомусь я був переконаний, що саме тут народився. Усе почалося як звичайний, але дуже яскравий сон. Потім світло вві сні змінилося. Образи загострилися. Вулиця, якою я йшов, стала помітно натуральнішою, ніж за мить до того. Мої ноги розболілися. Я відчував, як усе стає до абсурдного жорстким. Наприклад, врізавшись у двері, я не лише відчув біль у коліні, яким вдарився об них, а ще й розізлився на власну незграбність.

Я реалістично блукав тим містом, доки зовсім не виснажився. Я побачив усе, що міг побачити, якби був туристом, що гуляє міськими вулицями. І не було жодної різниці між ходінням уві сні й справжніми прогулянками вулицями міста, яке я відвідав уперше.

— Гадаю, ти зайшов трохи задалеко, — сказав дон Хуан, вислухавши мій звіт. — Усе, що від тебе вимагалося, це усвідомлення, що ти засинаєш. Те, що зробив ти — це як обвалити стіну, аби лише розчавиш комаху, що сидить на ній.

— Хочете сказати, доне Хуане, що я все провалив?

— Ні. Але очевидно, що ти намагаєшся зробити те, що вже робив раніше. Коли я змусив твою точку збирання зміститися й ми з тобою опинились у тому загадковому місті, ти не спав. Ти бачив сновидіння, але не спав, тобто твоя точка збирання досягла такої позиції не через звичайний сон. Це я змусив її зміститися. Ти явно здатен досягти тієї ж позиції через сон, але наразі я б не радив тобі це робити.

— Це небезпечно?

— Ще і як! Сновидіння — це справа, до якої треба підходити дуже тверезо. Жодного хибного кроку дозволити собі не можна. Сновидіння — це процес пробудження, набуття контролю. Нашу увагу сновидіння треба систематично тренувати, адже це двері до другої уваги.

— Яка різниця між увагою сновидіння і другою увагою?

— Друга увага — це ніби океан, а увага сновидіння — ріка, що вливається в нього. Друга увага — це стан усвідомлення загальних світів, цілісних, як і наш світ, тоді як увага сновидіння — це стан усвідомлення складників нашого сну.

Він ваговито підкреслив, що увага сновидіння — ключ до кожного кроку у світі магії. Сказав, що серед безлічі складників наших снів існують справжні енергетичні втручання, речі, привнесені до наших снів ззовні чужою силою. Уміти знайти та відстежити їх — це і є магія.

Наголос, зроблений ним на цих твердженнях, був настільки відвертий, що я мусив попросити розтлумачити їх. Мить він вагався, перш ніж відповісти.

— Сни — це, якщо не двері, то люк до інших світів, — почав він. — По суті, сон — це вулиця з двобічним рухом. Крізь той люк наше усвідомлення потрапляє до інших світів, а інші світи надсилають розвідників у наші сни.

— Яких іще розвідників?

— Заряди енергії, що змішуються з предметами в наших звичайних снах. Спалахи чужорідної енергії, що надходить до наших снів, а ми трактуємо їх як предмети, знайомі чи незнайомі нам.

— Вибачте, доне Хуане, але я геть нічого не розберу з вашого пояснення.

— Це тому, що вперто продовжуєш сприймати сни у знайомій тобі формі — як те, що відбувається з нами, доки ми спимо. А я наполягаю на іншому варіанті — люку