Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

– Що ж?

– Я підходжу до суті. Добре, коли є минуле, у яке можна зазирнути. Та припустімо, що ми впіймали вбивцю на його чи її першому злочині. Тоді від того тесту ви не отримаєте ніякої реакції. Уявімо тепер, що ув’язнений виправданий… Починає життя під іншим іменем. Повторить чи не повторить убивця свій злочин?

– Це – жахлива думка!

– Ви досі наполягаєте, що то не наша справа?

– Так, наполягаю. У вас немає жодних причин сумніватись, що місіс Мерровдін – цілковито невинна жінка.

Колишній інспектор затих на якийсь момент. Потім повільно проговорив:

– Я вам сказав, що ми перевірили її минуле, але нічого не знайшли. Це не зовсім правда. Був вітчим. Вісімнадцятирічною дівчиною вона захопилась якимось молодим чоловіком, але під тиском авторитету свого вітчима розлучилася з ним. За деякий час вона з вітчимом пішла на прогулянку вздовж досить небезпечної скелі. Стався нещасний випадок… Чоловік підійшов занадто близько до краю, що обсипався… вітчим зірвався й убився.

– Ви не вважаєте…

– То був нещасний випадок. Нещасний випадок! Передозування миш’яком Ентоні – нещасний випадок. Її ніколи не судили б, якби не виявилось, що там був іще один чоловік, між іншим, він побажав залишитися невідомим. Схоже, той чоловік був не вдоволений рішенням суду, хоча присяжні лишилися задоволеними. Кажу вам, Гейдоку, я боюся ще одного нещасного випадку, якщо до цього причетна та жінка!

Старий капітан знизав плечима.

– Минуло дев’ять років по тій справі. Чому має трапитись іще один «нещасний випадок», як ви його називаєте, саме зараз?

– Я не говорив, що зараз. Я сказав котрогось дня. Коли з’явиться потрібний мотив.

Капітан Гейдок знову знизав плечима.

– Що ж, не знаю, як ви збираєтесь оберігатися від цього.

– Я теж не знаю, – сумно мовив Еванс.

– Я краще триматимусь подалі, – сказав капітан Гейдок. – Не вийде нічого хорошого зі втручання в чужі справи.

Та ця порада не сподобалась колишньому інспекторові, який був людиною терплячою, але цілеспрямованою. Залишивши свого друга, він прогулювався селищем, перебираючи в думках можливі дієві заходи.

Повертаючи до поштового відділення, щоб купити марки, він наштовхнувся на об’єкт свого клопоту – Джорджа Мерровдіна. Колишній професор хімії був невеличким чоловіком із замріяним поглядом, м’якими й добродушними манерами і зазвичай дуже неуважний. Чоловік упізнав колишнього інспектора і люб’язно привітався, нахиляючись, щоб підібрати листи, які впустив на землю, коли вони зіштовхнулись. Еванс також нахилився і, будучи спритнішим, першим схопив листи і вручив їх власникові разом зі своїми вибаченнями.

У процесі цього він встиг глянути на листи, і адреса, написана вгорі, пробудила в ньому підозри з новою силою. Там була назва відомої страхової фірми.

Еванс одразу прийняв рішення. Простодушний Джордж Мерровдін й оком не змигнув, як разом із колишнім інспектором уже прогулювався селищем, і, напевне, не зміг би пояснити, як їхня розмова підійшла до обговорення страхування життя.

Евансу було неважко досягти свого. Мерровдін сам надав інформацію про те, що застрахував своє життя на користь дружини, і поцікавився думкою співрозмовника про компанію, щодо якої в нього виникли питання.

– Я зробив кілька нерозумних інвестицій, – пояснив професор. – Як результат – мої прибутки зменшились. Якби щось зі мною трапилось, моя дружина опинилася б у скрутному становищі. Це страхування все виправить.

– Вона підтримала цю ідею? – запитав Еванс ненав’язливо. – Деякі леді проти, знаєте. Гадають, можна наврочити… чи щось таке.

– О, Маргарет дуже практична, – мовив Мерровдін, усміхаючись. – Зовсім не забобонна. Власне, гадаю, то спершу була її ідея. Вона не хотіла, щоб я нервувався.

Еванс отримав інформацію, якої прагнув. Невдовзі по тому він попрощався зі своїм співрозмовником із рішуче стиснутими щелепами. Небіжчик містер Ентоні також застрахував своє життя на користь дружини за два тижні до смерті.

Звиклий покладатись на свої передчуття, колишній інспектор був переконаний, що не помилявся. Та як діяти далі – ось питання. Він прагнув не зловити зловмисника на гарячому, а запобігти злочину, а це було зовсім іншою, набагато важчою справою.

Увесь день чоловік був у своїх думках. В угіддях місцевого сквайра якраз відбувався фестиваль Ліги Прімроуз, і Еванс попрямував туди: насолоджувався копійчаною лотереєю, угадував вагу поросяти, грав у кокосові кеглі – і все це робив із відстороненим, зосередженим виразом обличчя.

Він навіть потішив себе та звернувся за півкрони до Зари, ворожки на кришталевій кулі, сам до себе посміхаючись і згадуючи власні рейди проти ворожок за часів професійної діяльності.

Інспектор не дуже дослухався до її мелодійного чарівливого голосу, доки останнє речення не привернуло його увагу.

– І ви дуже скоро… справді дуже скоро… потрапите в ситуацію, де йтиметься про життя чи смерть… Життя чи смерть однієї людини.

– Гм… це ви про що? – різко запитав він.

– Рішення… Ви повинні прийняти рішення. Будьте дуже обережні… дуже, дуже обережні… Якщо припуститеся помилки… найменшої помилки…

– Так?

Ворожка здригнулась. Інспектор знав, що все це – нісенітниці, проте був вражений.

– Я вас попереджую: не помиліться. Якщо ви помилитесь, то – я це бачу чітко – результат цього – смерть…

Дивно, до біса дивно. Смерть. Якби вона ще й засяяла, промовляючи це!

– То результатом моєї помилки може стати смерть? Саме так?

– Так.

– У такому випадку, – мовив Еванс, підводячись на ноги й віддаючи половину крони, – мені не варто припускатися помилки, еге ж?

Він це промовив із легкістю, та коли вийшов із шатра, його стиснуті щелепи видавали рішучість. Легко сказати, та нелегко зробити. Він повинен вчинити правильно. Життя, крихке життя залежить від цього.

І не було нікого, хто міг би йому допомогти. Еванс поглянув на свого друга Гейдока, що стояв осторонь. Від нього ніякої допомоги.

Гейдок розмовляв із жінкою. Потім вона відійшла й попрямувала в бік Еванса. Інспектор її впізнав. То була місіс Мерровдін. Імпульсивно він став на її шляху.

Місіс Мерровдін мала досить привабливий вигляд. Високе світле чоло, красиві карі очі й спокійний вираз обличчя. Вона була схожа на італійську мадонну і підкреслювала це, розділивши волосся на голові посередині й заклавши його за вуха. У неї був глибокий, трішки сонний голос.

Жінка стримано посміхнулась до Еванса, вітаючись.

– Я так і думав, що це ви, місіс Ентоні… тобто місіс Мерровдін, – мовив він невимушено.

Еванс навмисне обмовився, непомітно спостерігаючи за нею. Він побачив, як у неї