Читати книгу - "Детектив Ниточка"

Грошей на рахунку було не так багато, щоб купити новий велосипед, але, на думку детектива Ниточки, це навіть краще - старі велосипеди працюють надійніше, ніж нові, тому що їздити вже вміють. Невдовзі детектив Ниточка надивився велосипед на ринку зі старими речами. Як він упізнав, що саме це - велосипед його мрії? Завдяки дзвонику. Прикручений до керма дзвоник був великим, як тарілка - і саме це справило враження на детектива Ниточку. Загалом велосипед був доволі дивний - принаймні нічим не нагадував сучасні велосипеди, яких зараз на вулицях дуже багато. Це, звичайно, було на його користь - детектив Ниточка завжди хотів мати велосипед, який привертає до себе увагу. А цей справді привертав. Якби такого не було, детектив Ниточка, напевне, не помітив би цього велосипеда. А таки ж помітив! Отже, можна підозрювати, що й інші звернуть на нього увагу -тим паче, що вже давно ніхто колеса не змащував, і коли детектив на ньому їхав, велосипед жахливо пищав. Детектив Ниточка був у захваті від цього пищання - складалося враження, що це сигнал якоїсь важливої служби - детективної допомоги. Велосипед привертав до себе увагу вже здалеку. Коли детектив Ниточка заїхав на ньому у двір, він справив на всіх неабияке враження. Люди приходили подивитися на нове придбання детектива. Роздивлялись, рахували механізми перемикання передач (нарахували дві), перевіряли гальма (передусім підошви чобіт детектива Ниточки), міркували, як полагодити передній ліхтар (детектив Ниточка стверджував, що замінить його свічкою), сідали на багажник, піднімали заднє колесо і крутили педалі, обстукували іржу з ланцюга і вітали детектива Ниточку з покупкою. Усі, за винятком детектива Мартв’яка. Мартв’як дивився на метушню у дворі з презирством і співчуттям - він також мріяв про засіб пересування, але не такий. Мріяв про чорний спортивний «БМВ», яким міг би обганяти всі велосипеди і машини на світі (але поки що мав тільки зламаного «Фіата», який стояв у гаражі, і нічого не віщувало, що найближчим часом детектив знайде гроші хоча б на його ремонт).

У житті детектива Ниточки розпочалася нова епоха - епоха двох коліс. Кожного дня він закочував штани (щоб, бува, не вкрутились у ланцюг) і об’їжджав «свій район» (так він називав декілька сусідніх вулиць, парк і базарчик). Ниточка вітався зі знайомими, суворо зиркав на собак, які осмілювалися гарчати, придивлявся до хуліганів, які заливалися сміхом, коли бачили велосипед детектива Ниточки - і взагалі, з задоволенням катався.

Звичайно, в агентстві «Рожеві Окуляри» було надто мало місця, щоб тримати там велосипед. Крім того, заносити його на шостий поверх було занадто складно для детектива Ниточки. Проблему цю нашому герою допоміг вирішити Юхим Тимофійович.

- Пане Ниточко, - сказав він, - може, ваш велосипед варто припинати до поручнів сходів на першому поверсі?

- Як це - «припинати? » - здивувався детектив Ниточка.

- Як це, як це? - цього разу здивувався Юхим Тимофійович. - Детективу, мабуть, не треба пояснювати, що на світі існують злодії?

Справді, про це детектив Ниточка навіть не подумав. Сама лише думка про те, що хтось міг би вкрасти його улюблений велосипед, дуже злякала детектива Ниточку. Щоправда, на думку Оксанки і Дмитрика, ніхто не був би настільки дурний, щоб красти велосипед у детектива, але він вирішив про всяк випадок свій транспорт застрахувати. Купив товсту мотузку і прив’язував нею велосипед кожного разу, коли повертався додому.

- А може, було б краще купити спеціальний замок для велосипедів? - запитав Дмитрик.

- Це вже занадто, - відповів детектив Ниточка.

Через кілька днів виявилося, що Дмитрик мав рацію. День почався як завжди, тобто зі сходу сонця, а потім все відбувалось немов за планом. Діти гралися на дитячому майданчику, їхні мами заплющували очі і підставляли обличчя сонцю, пані Маєвська на балконі поливала квіти, Мартв’як - за своєю звичкою - сидів на лавочці лише в трусах і зашивав штани, Юхим Тимофійович замітав двір, сороки галасували, собаки гавкали, коти нявкали - і все було так, як і повинно бути. За одним винятком. Там, де детектив Ниточка сподівався знайти свій велосипед, не було нічого, крім перерізаної мотузки.

- Злодії! - закричав детектив Ниточка і вибіг у двір.

Якщо, однак, намірявся побачити десь за деревом прихованого злодія на велосипеді, то помилявся.

- Годину тому ще тут стояв, - сказав здивований Юхим Тимофійович.

- Я ж попереджував! - промовив з гіркотою в голосі Дмитрик. - Але дитину ніколи ніхто не слухає.

Детектив Ниточка з жалем, але все-таки мусив визнати його правоту. Однак на відчай не було часу. Інстинкт детектива підказував йому, що злодій не може бути далеко, що відгадка десь поруч. Детектив насупив брови і почав ходити у дворі туди-сюди, туди-сюди...

- Тут ви велосипеда не знайдете! - нервував Дмитрик. - Треба іти на базар, може, злодій захоче його продати?!

- Або в парк, - підтримала брата Оксанка. - Може, велосипед захований у кущах?

Однак детектив Ниточка тільки приклав палець до губ і сказав:

- Тс-с-с! - діти замовкли. Дивилися на нього то з подивом, то зі співчуттям. Хто міг це зробити?

І тоді...

- Я зателефоную в міліцію! - сказав детектив Ниточка, зупиняючись перед Мартв’яком. - Сором, детективе, бути злодієм!

- Маєте докази? - гаркнув Мартв'як, уриваючи нитку, якою зашивав штани. - За такі звинувачення можна подати в суд!

- Будь ласка, - сказав спокійно детектив Ниточка. - Якщо я не правий, офіційно перед вами вибачусь і закрию «Рожеві Окуляри»!

У дворі запанувала тиша. Діти застигли на місці. Мами, які щойно засмагали, подивились на детектива Ниточку з подивом. В Юхима Тимофійовича з рук випав віник. Будинок без «Рожевих Окулярів»?! Це вже ніколи не буде цей самий будинок!

- Закриєте «Рожеві Окуляри»? - посміхнувся Мартв’як. - Добре, я згодний.

Через п’ятнадцять хвилин у двір зайшли троє міліціонерів.

- Хто викликав? - запитав один із них.

- Я, - відповів детектив Ниточка.

- Що трапилось?

Детектив Ниточка тихенько щось сказав йому на вухо. Міліціонер поглянув на Мартв’яка, який саме одягав штани та іронічно посміхався.

- Гаразд... - сказав міліціонер і підійшов до Мартв’яка. - Можете нам показати свій офіс?

- А маєте дозвіл на обшук? - пробурчав Мартв’як.

- Ні,