Читати книгу - "Знак Зорро"

Він вибачився і ввійшов до будинку, а донья Каталіна направилася до іншого краю веранди; у такий спосіб парочка могла говорити вільно і разом з тим мати мала можливість спостерігати за ними, як і личило дуеньї.

— Сеньйорито, — сказав дон Дієго, — я просив сьогодні у вашого батька дозволу освідчитися вам.

— О, сеньйоре! — скрикнула дівчина.

— Як ви думаєте, я буду підхожим чоловіком?

— Чому, я… тобто…

— Скажіть слово, сеньйорито, і я передам це моєму батькові, а ваша родина займатиметься приготуванням до церемонії. Вони зможуть сповістити мене через якого-небудь тубільця. Мене стомлюють поїздки з дому, коли в цьому немає великої потреби.

Прекрасні очі сеньйорити Лоліти зблиснули застережливими вогниками, але, мабуть, дон Дієго не бачив їх і, таким чином, кожної миті наближався до поразки.

— Чи згодні ви стати моєю дружиною, сеньйорито? — запитав він, злегка нахиляючись до ігеї.

Обличчя сеньйорити Лоліти пашіло. Вона зістрибнула зі стільця, її маленькі кулачки стислися.

— Доне Дієго Вега, — сказала вона, — ви зі знатної родини, маєте велике багатство і успадкуєте ще більше, але ви позбавлені життя, сеньйоре! Отож яке у вас уявлення про залицяння і роман! Ви не бажаєте утруднити себе, проїхавши чотири милі гладкою дорогою, щоб побачити дівчину, з якою хочете обвінчатися? Що за кров у ваших жилах, пане?

Донья Каталіна почула це і тепер кинулася верандою до них, роблячи знаки дочці, які, однак, сеньйорита Лоліта відмовлялася розуміти.

— Чоловік, що обвінчається зі мною, повинен упадати за мною і заслужити мою любов, — продовжувала дівчина. — він мусить здобути моє серце. Чи не думаєте ви, що я яка-небудь бронзова тубілка, що віддається першому стрічному, що освідчився їй. Людина, якій судилося стати моїм чоловіком, повинна бути чоловіком, у якому досить життя, щоб бажати мене. Пошлете вашого слугу грати на гітарі під моїми вікнами? О, я чула, сеньйоре! Пошліть його, сеньйоре, а я обшпарю його окропом і побілю його червону шкіру! Всього найкращого, сеньйоре!

Вона гордо підвела голову, підняла збоку шовкові спідниці і, пройшовши повз нього, ввійшла до будинку, не звертаючи уваги на свою матір. Донья Каталіна простогнала щось про загублені надії. Дон Дієго Вега подивився услід сеньйориті, почухав задумливо голову і кинув погляд на свого коня.

— Я…. я думаю, вона незадоволена мною, — сказав він своїм тихим голосом.

Розділ VII

ЛЮДИНА ІНШОГО РОДУ

Дон Карлос чув усе, а тому знав, що сталося. Він, не гаючи часу, поспішив на веранду, на допомогу дону Дієго Вега. Хоча у серці було сум’яття, йому вдалося посміхнутися і повернути все на жарт.

— Жінки примхливі і сповнені фантазій, сеньйоре, — сказав він. — Іноді вони насміхаються з тих, кого насправді обожнюють. Ніхто не зможе сказати, як саме виникає думка жінки — вона сама не може пояснити це.

— Але я… я майже нічого не розумію, — насилу вимовив дон Дієго. — Я старанно добирав слова. Насправді я не сказав нічого, що могло б образити або розгнівати сеньйориту.

— Їй хотілося, щоб за нею упадали, як це заведено.

— Не впадайте у відчай, сеньйоре. Її мати і я вирішили, що ви підхожий для неї чоловік. Це звичайна річ, коли дівчина відштовхує чоловіка до певної межі, а потім підкоряється. Здається, це робить підкорення ще солодшим, ще приємнішим. Напевно наступного разу, коли ви приїдете до нас, вона буде люб’язніша. Я цілком упевнений у цьому.

Дон Дієго потис руку дону Карлосу Пулідо, скочив на. коня і повільно поїхав уздовж стежини; дон Карлос же повернувся назад, увійшов до будинку і побачив, що його дружина стоїть перед дочкою і дивиться на неї з жалем.

— Він найкраща партія у всій країні! — жалібно стогнала донья Каталіна, витираючи очі краєчком чотирикутного мережива.

— Він багатий, впливовий і міг би допомогти дійти належного стану, якби став моїм зятем, — заявив дон Карлос, не зводячи очей з обличчя дочки.

— У нього чудовий будинок і гасієнда. Крім того, у нього кращі коні у всьому Реіна де Лос-Анджелес, він єдиний спадкоємець свого багатого батька, — сказала донья Каталіна.

— Одне його слово губернаторові — і людина врятована або занапащена, — додав дон Карлос.

— Він вродливий…

— Я згодна з цим! — вигукнула Лоліта, підвівши гарненьку голівку і сміливо дивлячись на них. — Але саме це й розлючує. Яким би коханим міг бути цей чоловік, якби тільки захотів! Хіба є чим пишатися дівчині, коли скажуть, що чоловік, з яким вона одружилася, ніколи не дивився на жінок і таким чином не вирізнив її з безлічі інших, після того як танцював, залицявся і грав у любов з іншими.

— Він віддає тобі перевагу перед усіма, інакше не приїхав би сьогодні, — сказав дон Карлос.

— Звичайно, це мало стомити його! — відгукнулася дівчина. — Чому він робить із себе посміховище для всієї країни? Він вродливий, багатий і талановитий. Він здоровий і міг би бути за взірець для інших молодих людей. А насправді він навряд чи має досить енергії, щоб самому одягтися, я не сумніваюся в цьому.

— Все це незрозуміло мені, — стогнала донья Каталіна. — Коли я була дівчиною, не було нічого подібного. Гідний чоловік приїжджає просити тебе бути його дружиною…

— Якби він був менш гідним і більш чоловіком, я, можливо, й глянула б на нього ще раз, — сказала сеньйорита.

— Ти повинна будеш подивитися на нього більше, ніж один раз, — наголосив дон Карлос. — Ти не можеш проминути такої доброї нагоди. Подумай про це, доню моя, і зміни гнів на ласку, коли дон Дієго приїде знову.

Потім він поспішив у двір будинку, начебто йому було необхідно поговорити зі слугою, але насправді, щоб уникнути сцени. Дон Карлос довів, що він хоробрий чоловік у юності, а тепер був до того ж і розумною людиною і знав, що краще не сперечатися з жінками.

Незабаром настала година сієсти[8], сеньйорита Лоліта вийшла в двір і сіла на маленьку лаву біля фонтана. Батько дрімав на веранді, а мати у своїй кімнаті, слуги ж розбрелися, хто куди і теж спали. Але сеньйорита Лоліта не могла спати. Вона напружено думала.

Вона знала про становище, в якому опинився батько, він не міг приховати цього від неї, і їй хотілося бачити його знову процвітаючим. Вона знала також, що, якби побралася з доном Дієго Вега, то батько був би задоволений. Вега не дозволив би родичам своєї дружини жити в умовах, яких не можна назвати найкращими. Вона уявила прекрасне обличчя дона Дієго і подумала про