Читати книгу - "Казки дядечка Римуса"

Кинув під кущ свою здобич і побіг дорогою за першим кроликом.

Тільки він зник, Братчик Кролик схопився, схопив його торбу — та додому.

Наступного дня, коли зустрів Лиса, гукає йому:

— Що ти вчора роздобув, Братчику Лисе?

А Братчик Лис лизнув свій бік і відповідає:

— Та трішки розуму роздобув, Братчику Кролику!

Тут Кролик засміявся і каже:

— Знав би я, що ти за цим ходив, я б тобі свого дав трішки.

Чому в Братчика Опосума голий хвіст

Якось Братчик Опосум так зголоднів — ну, здається, усе віддав би за пригорщу фініків. Він був дуже лінивий, Братчик Опосум; але ось у животі в нього так забурчало і занило, що він підвівся й пішов пошукати щось їстівне. І як ти гадаєш, хто йому зустрівся дорогою? Ну, звичайно ж, Братчик Кролик!

Вони були добрими друзями, а все тому, що Братчик Опосум ніколи не дошкуляв Кролику, як інші звірі.

Сіли вони удвох край дороги, теревенять про те та про це. От Братчик Опосум і сказав Кролику, що він просто помирає з голоду.

А Кролик підстрибнув, сплеснув у долоні й сказав, що він знає, де можна розжитися на чудові фініки.

— Ну і де ж це? — поцікавився Опосум.

А Кролик сказав, що їх сила-силенна в садочку у Братчика Ведмедя.

— А хіба у Ведмедя був фініковий сад, дядечку Римусе? — запитав хлопчик.

Ну, звісно, синку. Адже Братчик Ведмідь любить поласувати бджолиним медом. От він і посадив у себе фінікові дерева: до них прилітали бджілки, а Ведмідь дивився, куди вони з садочку полетять, біжить за ними і знаходить дупла з медом. Та це все не має значення. Раз уже я кажу, що в нього був садок, значить, був; а у Братчика Опосума аж слинка потекла, коли він почув про фініки.

Кролик ще й не договорив, а той вже схопився — і бігцем у садочок Братчика Ведмедя. Він заліз на найвище фінікове дерево, яке тільки було в садку.

Але Братчику Кролику хотілося пожартувати. Він швиденько гайнув до будиночка Ведмедя і підняв лемент, що хтось бешкетує у фініках. Братчик Ведмідь з усіх ніг кинувся у свій садок.

Опосуму все здавалося, що йде Братчик Ведмідь, але він говорив собі:

— Ще один фінік, і втечу. Ще один фінік, і втечу.

Раптом він почув, що Ведмідь дійсно наближається.

— Ще один фінік, і я втечу, — сказав Опосум, і тієї ж миті Ведмідь підбіг до дерева та як трусоне його!

Братчик Опосум зірвався з дерева, як перестиглий фінік, але вже біля самісінької землі він зібрав ноги разом та як дремене!

Братчик Ведмідь — за ним. З кожним кроком Ведмідь був усе ближче, так що тільки-но Опосум встиг підбігти до паркана, Ведмідь — хап його за хвоста.

Братчик Опосум прошмигнув крізь жердини та як смикне хвоста — і протягнув його між зубами Ведмедя.

Братчик Ведмідь так міцно тримав, а Братчик Опосум так сильно тягнув, що вся шерсть залишилась у пащі Ведмедя, і він би, звичайно, задихнувся, якби Кролик не приніс йому води.

— От з того самого дня у Опосума голий хвіст, — сказав дядечко Римус, старанно вибиваючи попіл зі своєї люльки. — У Братчика Опосума і в усіх його діточок.

Братчик Кролик — риболов

Братчик Кролик і Братчик Лис — вони були дуже схожі на моїх знайомих хлопчаків, — сказав дядечко Римус, підморгуючи Джоелю, який прийшов послухати ще одну казочку. — Вони постійно ганялись один за одним і всіх турбували, всім надокучали. Тільки Кролику жилося спокійніше, бо Старий Лис побоювався з ним сваритись.

От якось взялися Братчик Кролик, і Братчик Лис, і Братчик Єнот, і Братчик Ведмідь розчищати нову ділянку під грядки гороху.

А сонечко стало припікати, і Кролик стомився. Але він не припиняв працювати, бо побоювався, аби його не назвали ледарем. Він викорчовував пеньки і згрібав хмиз, а потім раптом закричав, що загнав собі в руку колючку; облишив роботу і заходився шукати прохолодну місцинку — відпочити в холодку.

Ось він набрів на криницю, а у криниці висіло відерце.

— Певно, тут прохолодно, — сказав Братчик Кролик. — А й справді, таки прохолодно. А ну ж вмощуся я тут і подрімаю.

Сказав так — і стриб у відро. І тільки стрибнув, як відро поїхало донизу, все вглиб та вглиб.

— А Кролик не злякався, дядечку Римусе?

— Ой, друже, ще й як злякався! Вже, певно, ніхто в цілому світі не натерпівся такого страху! Звідки він їде, Кролик знав. А от куди приїде?!

Відерце вже й на воду опустилось, а Кролик все не ворушиться, думає: що ж буде?

Лежить, ніби мертвий, тремтить від переляку.

А Братчик Лис одним оком стежив за Кроликом; коли той шмигнув з нової ділянки, Старий Лис тихесенько за ним. Він зрозумів, що Кролик втік не просто так, і хутенько поповз за ним.

Побачив Лис, як Кролик підійшов до криниці й зупинився. Побачив, як той стрибнув у відерце. А тоді дивиться — зник Братчик Кролик! Певно, в усьому світі жоден лис не бачив такого дива. Сидів, сидів він у кущах, і так і сяк прикидав — ніяк не втямить, що б це могло бути. Він і каже сам до себе:

— Провалитися мені на цьому самому місці, якщо Братчик Кролик не ховає там свої грошенята! Або ж він знайшов там золоту жилу. Не я буду, якщо це не рознюхаю!

Підповз Лис ближче, прислухався — нічого не чути. Ще ближче підповз — знову не чути. Підкрався він тихесенько зовсім близько до криниці, глянув униз — і не видно нічого, і не чути.

А Кролик тим часом лежав у відерці ні живий ні мертвий. Він і вухом повести боявся — раптом відерце перекинеться, а він шубовсне у воду?! Раптом чує, кричить Лис:

— Гей там, Братчику Кролику! Ти до кого це в гості зібрався?

— Я? Та я просто рибку ловлю, Братчику Лисе! Я просто надумав нам усім на обід приготувати юшку, от і сиджу, ловлю рибку. Карасики тут гарненькі, Братчику Лисе, — відповів Кролик.

— А багато їх там, Братчику Кролику?

— Не злічити, Братчику Лисе, просто не злічити! Ну, ти скажи, вся вода мов жива! Ти б спустився, допоміг мені витягати їх, Братчику Лисе.

— Як же спуститися мені, Братчику Кролику?

— Стрибни у