Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий"

Один із вовкулаків одержав Лелину стрілу в стегно. Він завив, інстинктивно схопився за неї й рвонув з тіла. Від болю вовкулака повалився на траву й, качаючись намагався вкусити себе за вражене місце. Зграя мить дивилася на нього, а потім кинулася й тут же розшматувала пораненого. Картина була така жахлива, так збентежила Лисого, що він ніяк не скористався з цієї паузи.

Вовкулаки дуже повільно приймали рішення. За відсутності вожака вони були цілісною масою, нездатною мислити. Жоден із них не міг узяти на себе відповідальність.

Лелина стріла влучила в саму гущу вовкулаків і звалила ще одного. Лисий зарядив арбалета, але що робити далі, так і не знав.

І тут подав голос поранений вожак. Він щось заклекотів, загарчав і вказав закривавленим пальцем на зв'язаних дітей. Лисий тут же поцілив його ще однією стрілою, але зграя, підвиваючи, вже кинулася до дітей. Перший із вовкулаків, що біг до дітей, тут же наштовхнувся на Лелину стрілу й покотився. Через нього перечепилося ще двоє, і утворилася куча мала. Лисий також встиг вистрілити ще раз — і знову влучно. Але зграя вже оговталася.

Тоді Лисий знову загавкав. Лунко й заливисто. Мабуть, собаки були особливо ненависні вовкулакам, бо ті, забувши про наказ тепер уже мертвого вожака, знову кинулися до Лисого, а він встиг послати їм назустріч іще одну стрілу, але, на жаль, невдало — влучив тільки у плече одному з вовкулаків.

І знову повторилася та ж історія з пораненим, що й раніше. Він висмикнув з рани стрілу, завив, покотився по траві, а решта тут же на нього накинулася. Цього разу Лисий не гаяв часу і випустив навмання — в купу — ще дві стріли. Дві стріли прилетіло й від Лелі.

Це подіяло. Вовкулаки розбіглися, перезирнулися, і тут народився ще один вожак.

— Гарррграрр! — гаркнув він, вказуючи рукою на Лисого, і зграя радісно кинулася до дуба.

Вони підбігли під самісіньке дерево, вже знаючи, що Лисий у них не стрілятиме. Новий вожак спробував підскочити, але не дістав гілки, завмер на хвилину, а тоді схопив за волосся вовкулаку, що стояв найближче до нього, й штовхнув на землю мордою вперед. Той упав на четвереньки, а вожак вскочив йому на спину, відштовхнувся й підстрибнув. Нижній вовкулака завив і повалився на траву, але вожак встиг кігтями вхопитися за гілку поруч із Лисим. Хлопчик миттю вихопив з-за плеча шаблю й рубонув вожака по пальцях. Той з моторошним завиванням повалився на землю, але знову встав на ноги й витріщився на свою закривавлену кисть без одного пальця.

Зграя дивилася на нього насторожено, повільно оточуючи й гаркаючи. Вожак позадкував, зупинився спиною до стовбура й люто загрозливо загарчав. Решта вовкулаків нерішуче зупинилася. І тут вожак підніс угору й показав усім свою руку. Просто на очах палець відростав знову…

Посріблений палаш лишався у Лелі. Вона сиділа на далекому дереві й не могла нічим зарадити. Та й навряд чи як слід бачила, що діється тут, у Лисого.

Новий палець був зовсім інакшим, відрізнявся від інших — він був білий, чистий. Коли з нього виткнувся такий же білий кіготь, зграя радісно загорлала. Вони вже по-дружньому оточили вожака, ляскали його по плечах, реготали й показували одне одному на вожаків палець. Їх лишалося всього одинадцять, але це знову була зграя. Новий палець нового вожака ніби відродив єдність і могутність, знову згуртував усіх. Найстрашнішим було те, що вони тепер вочевидь не боялися хлопцевої шаблі.

Усвідомлюючи всю безнадійність свого становища, Лисий повільно взяв з дупла стрілу і… Вона була остання.

Лисий у розпачі подивився туди, де сиділа Леля й похолов. Дівчинка злазила з дерева. Якщо вовкулаки її побачать… Що робити? Як відволікти їхню увагу? Жодної ідеї не з’являлося. Безнадійно роззирнувшись, хлопець раптом побачив…

Він навіть не обмірковував, навіть думки не сформував, просто вчепився за перше, що впало в око, як потопальник за соломину.

— Гей ви, собаки обідрані! — голосно крикнув він на вовкулаків. — Ловіть!

І випустив з арбалета стрілу. Реакція у вовкулаків була дуже добра. Вони провели стрілу поглядом і з підвиванням кинулися за нею. Мов собаки, що змагаються — хто першим наздожене кинуту хазяїном палицю.

Леля цього не бачила. Вона вже злізла з дерева й перебіжками, ховаючись за стовбурами, наближалася до купки дітей, які, нажахані, тиснулися одне до одного й намагалися не піддаватися надії.

Повний безлад

Остання стріла Лисого пройшла просто через середину куща, зірвавши з нього кілька листочків. Кущ привітно замахав гілками.

Лисий зіскочив з дерева й побіг до Лелі й дітей. Коли він уже був зовсім близько, радісне завивання за спиною змінилося зляканим скімленням. Хлопець пробіг іще три кроки до тіла вбитого вовкулаки, на льоту висмикнув з його спини стрілу і впав, перевертаючись у повітрі.

Вовкулаки бігли прямо на нього. Від божевільного страху їхні ряхи нагадували людські обличчя. Лисий, не підводячись на ноги, випустив стрілу в вожака, який біг першим (Леля також встигла одного підстрелити), а потім розмахнувся і з силою пожбурив арбалет ліворуч. Дев'ятеро здоровенних волохатих тварюк інстинктивно кинулися за арбалетом, раді, що є якась справа, що є можливість не думати про жах, який гнав їх півхвилини тому.

Леля перерізала мотузки найстаршого хлопчика, кинула Лисому палаш у піхвах, а сама висмикнула стрілу з грудей колишнього вожака зграї.

Вовкулака, який біг першим, схопив арбалет і розвернувся, щоб бігти з ним назад. На повному ходу в нього врізався інший. Обоє повалилися на землю, і тут наспіли решта семеро. Але битися за арбалет вони не стали, раптом усі завмерли, ніби прислухалися.

І тут усі — і малі діти, і Леля, і Лисий, і вовкулаки почули рясне плямкання.

Найменша дівчинка заверещала. Вовкулаки кілька секунд мовчки дивилися на неї, потім дружно додали басів і кинулися навтьоки.

— Лисий, на дерево! — крикнула Леля.

Сама вона швидко звільнила дітей від мотузок і почала лихоманково згрібати соснове гілля. Лисий зрозумів її. Він, напружившись з останніх сил, відкотив тіло колишнього вожака з соснової перини.

— Хутчіш усі під гілля! — скомандувала Леля.

Діти зразу її зрозуміли й полізли під перину. Лисий схопив колчан з