Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

Гаррі швидко навчився не надто шкодувати гномів. Він хотів просто опустити першого, якого піймав, по той бік живоплоту, але гном відчув його нерішучість і вп'явся йому в палець гострими, як бритва, зубами. Гаррі добряче намучився, доки струсив його з руки.

- Ого, Гаррі! Метрів з шістнадцять!..

Скоро ціле небо вкрилося летючими гномами.

- Знаєш, їм усім клепки бракує, - сказав Джордж. схопивши відразу п'ятьох чи шістьох гномів. - Тільки зачують про дегномізацію - відразу збігаються подивитись. А могли б уже й скумекати, що саме тоді їм не варто й вистромляти носа.

Невдовзі усі гноми, що опинилися в полі, почали безладно тікати, згорбивши свої вузенькі плечі.

- Вони ще повернуться, - сказав Рон, спостерігаючи, як гноми зникають у живоплоті на тому краю поля. - їм тут подобається... Тато надто лагідний з ними, думає, що вони кумедні.

Аж тут грюкнули вхідні двері.

- Він повернувся! - вигукнув Джордж. - Тато вже вдома!

Усі побігли через сад до хати.

Містер Візлі сидів на кухні у кріслі, скинувши окуляри й заплющивши очі. Він був худорлявий і вже лисів, але його ріденьке волосся було таке ж руде, як і в дітей. Поношена довга зелена мантія була припорошена пилом.

- Що за нічка, - пробурмотів він, навпомацки шукаючи чайничок.

Усі тим часом посідали довкола нього.

- Дев'ять обшуків. Дев'ять! А старий Манданґус Флечер намагався наслати на мене проклін, коли я повернувся до нього спиною.

Містер Візлі добряче відсьорбнув чаю і зітхнув.

- Що-небудь знайшов, тату? - нетерпляче запитав Фред.

- Тільки пару дверних ключів, що зменшуються, і кусючого чайника, - позіхнув містер Візлі. - Були, щоправда, досить неприємні речі, але нашого відділу це не стосується. Мортлейка допитали з приводу кількох дуже дивних тхорів, але це, на щастя, справа Комітету з експериментальних заклять.

- Кому б це заманулося робити дверні ключі, що зменшуються? - здивувався Джордж.

- Просто щоб познущатися над маґлами, - зітхнув містер Візлі. - Продають їм ключ, який стає таким крихітним, що його в потрібний момент годі знайти. Звичайно, потім дуже важко натрапити на винуватця, бо маґл ніколи не зізнається, що його ключ постійно зменшується, а тільки наполягатиме, що просто загубив його. Та Бог з ними, вони просто зі шкури пнуться, щоб не помічати магії, навіть якщо це робиться у них під носом. Та чого тільки не зачаровують наші люди, ви навіть не повірите!

- НАПРИКЛАД, МАШИНИ? - зайшла до кухні місіс Візлі, тримаючи в руках, неначе меча, довжелезну коцюбу.

Містер Візлі рвучко розплющив очі й винувато глянув на дружину.

- М-машини, Молі, дорогенька?

- Так, Артуре, машини, - повторила місіс Візлі, виблискуючи очима. - Уяви собі чарівника, котрий купує стару іржаву машину, каже своїй дружині, що хотів би просто її розібрати, аби побачити, як вона працює, а насправді зачаровує її, щоб та машина літала.

Містер Візлі закліпав очима.

- Ну, дорогенька, я гадаю, ти з'ясувала б, що він робив те все, не порушуючи закону. Хоч, е-е... можливо, було б і краще, якби е-е... він сказав дружині правду. В законі, якщо подивитися, є невеличка лазівка. Якщо він не мав наміру літати на цій машині, то те, що вона може літати, ще не...

- Артуре Візлі, ти сам подбав про цю лазівку, коли складав той закон! - закричала місіс Візлі. - Щоб ти й далі міг длубатися в тому маґлівському смітті, яким забитий твій сарай! І знай: Гаррі прибув сьогодні вранці в машині, якою ти не мав наміру літати!

- Гаррі? - здивувався містер Візлі. - Який Гаррі?

Він озирнувся, побачив Гаррі й аж підскочив.

- Господи, невже це Гаррі Поттер? Дуже радий тебе бачити! Рон так багато розповідав нам про...

- Твої синочки цієї ночі літали тією машиною до Гарріної хати й назад! - крикнула місіс Візлі. - Що ти на це скажеш, га?

- Це правда? - захоплено перепитав містер Візлі. - І все було гаразд? Т-т-тобто, я хотів сказати, - затнувся він, бо з очей місіс Візлі посипалися іскри, - що... що це дуже погано, хлопці, справді дуже погано.

- Хай вони самі тут розберуться, - пробурмотів Рон, бо місіс Візлі роздулася, мов жаба-ропуха. - Ходімо, Гаррі, я покажу тобі свою кімнату.

Хлопці вислизнули з кухні і майнули вузеньким коридором до перекошених східців, що зигзагом здіймалися вгору. На третьому сходовому майданчику були прочинені двері. Гаррі помітив пару ясно-карих очей, що дивилися на нього, аж доки двері, грюкнувши, зачинилися.

- Джіні, - повідомив Рон. - Ти навіть не знаєш, як незвично їй бути такою сором'язливою. Переважно вона не замовкає.

Вони піднялися ще на два поверхи й нарешті дійшли до дверей, на яких лущилася фарба й висіла маленька табличка з написом «Кімната Рональда».

Гаррі увійшов, мало не торкаючись головою похилої стелі, й закліпав очима. Він немовби потрапив у піч: майже все в Роновій кімнаті було крикливого помаранчевого кольору - покривало на ліжку, стіни з потертими шпалерами і навіть стеля. Тут Гаррі зауважив, що мало не кожен вільний сантиметр стіни завішаний плакатами з зображеннями сімох одних і тих самих чарівниць та чаклунів, одягнених у яскраві помаранчеві мантії. Усі вони тримали мітли й енергійно вимахували руками.

- Твоя команда з квідичу? - поцікавився Гаррі.

- «Гармати з Чадлі», - відповів Рон, показуючи на помаранчеве покривало, прикрашене двома велетенськими чорними літерами «Г» і «Ч» та гарматним ядром у польоті. - Дев'яте місце в лізі.

Ронові шкільні підручники з чарів недбало валялися в кутку поруч із купою коміксів, здається, лиш однієї серії - «Пригоди Мартіна Міґса, навіженого маґла». Ронова чарівна паличка лежала зверху на акваріумі, повному жаб'ячої ікри, який стояв на підвіконні біля жирного сірого пацюка Скеберса, що дрімав собі на сонечку.

Гаррі переступив через розкидану на підлозі пачку самотасувальних карт і визирнув з маленького віконечка. На полі вдалині він помітив цілу зграю гномів, які один за одним підкрадалися до живоплоту Візлів і знову лізли до саду. Тоді повернувся до Рона, який напружено чекав, що він скаже про кімнату.

- Тут трохи тісненько, - почав виправдову-ватися Рон. - Не так, як там, у Дурслів. А наді мною на горищі живе упир. Він постійно калатає по батареях і стогне...

Але Гаррі радісно усміхнувся:

- Це найкращий дім, у якому я