Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1"

— На якій підставі?

— Підстава знайдеться, якщо пані гарячо купана!

— Я не піду на провокації! — гордо промовив Маґдебурко.

— А я не піду на такі витрати задля якогось знайдуха, що захотів побачити світу при Гробовецькому, аніж нидіти при Кендзьорівському!

Довелося Юрасеві вертати на Личаківську.

Пані Гробовецька саме виходила з фіякра, як вибігла служниця, щоб взяти валізи.

— Перепрошую...

Перед ними, як з-під землі, вигулькнув Маґдебурко.

Пані й справді виявилася гарячо купана, бо на всі його питання сичала у відповідь і ладна була зірватися на крик. Її чоловік — особа чесна й пристойна — поїхав у своїх справах до Відня зустрітися із винахідником іхтіоментолю, ліку проти ревматизму і невроболі, щоб укласти угоду. Чи взяв із собою хлопчиська? А навіщо йому клопоти? Хай той навісний Кендзьорівський сам пильнує свого годованця, що, певно, добре його обібрав перед втечею!

Маґдебурко поїхав на двірець і таки знайшов торгівця, у якого Гробовецький придбав кілька дрібничок.

— Та він, прошу пана, був з такою слічною[20] бльондинкою!

— Не з юнаком? — здивувався Юрась.

— Я, пане, не такий темний, щоб не бачити ріжниці між бльондинкою і бльондином!

От тобі й маєш! В кримінальних романах про Пінкертона Маґдебуркові траплялися епізоди з перевдяганнями і в жебрацьке лахміття, і в світські шати, але він це сприймав за гру авторської уяви, щоб урізноманітнити нишпорські історії. Невже й Гробовецький — прихильник Пінкертона? А може, Ґеньо Муркоцький?

Ця справа виявилася значно заплутанішою, ніж перше вважав Юрась Маґдебурко.

  потязі, зачинивши за собою двері переділу, Гробовецький статечно повісив маринарку на вішака, а капелюха поклав на поличку. Ґеньо ж полегшенням визувся із жіночих черевиків на обцасах. Хоча вони йому й не намуляли (нога дружини Гробовецького не дорівнювала ніжці Дюймовочки), та з незвички боліли п'яти.

— Не поспішай! — застеріг Гробовецький. — До самого Дебрецена будеш вдавати панну!

— Хіба ми не до Будапешта їдемо? — здивувався Ґеньо.

— Ні, ми вийдемо раніш, зачекаємо на мою Беату. Та й маю справу до Шимона Едельмана — там у нього бізнес. Кличе мене до спілки.

Ґеньо змовчав. Він вже втямив, що ніколи не слід допитуватися — прийде час, коли його приватний вчитель пригодницького життя сам все скаже.

— Ось, це саме для тебе, але в пізніші часи, — промовив Гробовецький, позираючи поверх газети. — Якийсь італієць тридцять дев'ять разів заручувався із дівчатами — і втікав з коштовностями чи грошима.

— І все ж попався! — зауважив Ґеньо. — Я волів би вислизати...

— На те не сподівайся, — вдався до повчань Оскар. — Головно, попавшись на дрібничці, приховати значне. От банкір Вахлєр необережно повівся із фальшивими акціями «Страховіце», які йому підсунув Корнгольд, та ніхто й ніколи не дошукається того прибутку за акції, бо він вже в банку З'єдинених Держав[21], де племінник Вахлєра у бізнесовій спілці з Фордом. — І Вахлєра відпустять?

— Не зразу, але за ґратами більше року не просидить. І пєньонзи[22] його нікуди не подінуться!

Ґеньо замислився.

— Знаєш, синку, — впав у довірливий тон Гробовецький, — є сотня способів заробляти гроші, нікому не заподіюючи зла. От моя знайома Атена — фризієрка з Короткої. Коли до неї заходить пані з довгим волоссям, щоб придбати собі жменю заколок, Атена сплескує руками і починає переконувати, що усі моднярки давно зістригли коси, бо вони не пасують до нових суконь. Пані губиться під її тиском і сідає стригтися. Атена швидко працює ножицями, рівненько сладаючи пасмо до пасма. Коли ж клієнтка зазирає до люстерка, щоб побачити себе з новою зачіскою, фризієрка починає шкодувати: «Звісно, вам і так пасує, та з довгим волоссям таки було ліпше... На баль чи до опери...» Пані мало не плаче! Та то треба знати Атену! Вона тут же пропонує сплести косу із обчикриженого волосся, щоб мати її на урочисті випадки! Пані купила б шпильок на півкорони, а лишає у фризієрки сто двадцять корон! Хіба не мудра голова?

Ґеньо посміхнувся, уявивши, як змінювався настрій у тієї ошуканої пані, що мала необережність зайти в сальон на Короткій. А Гробовецький далі читав газету, мугикаючи собі під ніс.

— Поліціянтів теж дурять! — вигукнув він із задоволенням в голосі. — Один професор продав паризькій жандармерії апарат, який нібито може висмоктати з одягу