Читати книгу - "Відгуки, Леся Українка"

за формою. Леся Українка пильно дбала про композицію збірок, прагнучи, щоб кожна збірка, а в ній кожний окремий цикл, становила єдину художню цілість, по-своєму групувала поезії й інколи відступала від хронологічної канви. До того ж вона включала до збірки не все написане на той час, а лише те, що вважала кращим.

Тому в цьому томі збережена композиція прижиттєвих збірок. Що ж до текстів цих збірок, то тут враховується історія їх написання і видання. 1904 р. у Києві вийшла книжка вибраних поезій Лесі Українки під заголовком «На крилах пісень». Готуючи її, Леся Українка заново переглянула всі три збірки, опустила кілька, на її погляд, слабших поезій, ряд поезій заново відредагувала, вилучивши строфи, які вже не задовольняли її як митця. Були також зроблені орфографічні та пунктуаційні правки. У виданні «На крилах пісень» (1904) є кілька цензурних (а може, й автоцензурних) вилучень, які відновлені за першодруками закордонних видань.

Твори, що ввійшли до збірки «На крилах пісень» (1893), подаються за київським виданням 1904 р., оскільки в ньому відбита остання авторська воля. Поезії, вилучені при підготовці цієї книжки з ідейно-художніх міркувань, друкуються за першодруками. Поезії із збірок «Думи і мрії» та «Відгуки» публікуються за текстами цих видань із врахуванням авторських правок видання 1904 р.

Вірші, що не ввійшли до збірок, подаються в останніх авторських редакціях за текстами прижиттєвих публікацій, а при відсутності публікацій - за автографами. Ці вірші можна поділити на дві частини: 1) не вміщені до прижиттєвих поетичних збірок (1887-1902); 2) написані після виходу у світ останньої збірки «Відгуки» (1902). Останні надруковані в різних виданнях і в різні часи за життя і після смерті поетеси. Всі вони розміщені в хронологічному порядку, за часом написання. У віршах та поетичних циклах збережені авторські дати під кожним твором, хоч вони інколи не збігаються з фактичними датами написання чи остаточного завершення вірша.

У томі під текстами поетичних і драматичних творів стоять авторські дати, якщо вони є в текстах, за якими подаються. Незалежно від наявності чи відсутності авторської дати в тексті в примітці зазначається дата фактичного написання твору.

Серед поезій, раніше не публікованих і не призначених для друку принаймні за життя поетеси, є твори, в яких відбилася глибоко інтимна душевна драма Лесі Українки. Хронологічні рамки цього своєрідного циклу окреслені досить виразно: листопад 1900 р. - лютий 1902 р. (від ліричної медитації «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами...» до поезії «Ти хотів би квіток на дорозі моїй?»). Ці твори вперше надруковані у вид.: Деркач М. Леся Українка. Неопубліковані твори. К., 1946. У даному томі вони подаються за автографами.

Окремо в хронологічному порядку розміщені поеми, серед яких «Давня казка» і «Роберт Брюс, король шотландський», які Леся Українка включила до збірки «Думи і мрії». Для інших поем, а також драматичних творів, першою і останньою авторською прижиттєвою публікацією стали першодруки в тогочасній українській пресі, переважно в журналі «Літературно-науковий вісник» (далі - ЛНВ). Як виняток залишена в чорновому автографі фантастична драма «Осіння казка» друкується за чорновим автографом.

Тексти подаються за сучасним правописом, із збереженням лексичних та морфологічних особливостей мови письменниці. Переважна більшість автографів Лесі Українки зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Посилаючись на ці матеріали, зазначаємо номер фонду та одиниці збереження.

 

ВІДГУКИ

 

Збірка «Відгуки» вийшла друком у Чернівцях у першій половині 1902 р. заходами шанувальників поетеси - молодої буковинської інтелігенції. У справі збору коштів на видання збірки та організації друку активну участь брав Василь Сімович (1880-1943), на той час студент Чернівецького університету, пізніше професор філології, діяльний учасник громадсько-літературного життя на західноукраїнських землях. Леся Українка упорядкувала збірку сама. Сюди ввійшли поетичні твори за період з кінця 1899 по червень 1901 р. Частина цих творів уже друкувалася в періодичній пресі, частина публікувалася вперше.

У даному виданні збережено композицію збірки. Перенесена тільки до драматичних творів «Одержима». Цю драматичну поему, опубліковану в березневій книжці «Літературно-наукового вісника» за 1902 р., Леся Українка включила до збірки на вимогу видавця Миколи Грабчука з метою збільшення обсягу, «щоб книжка не була така тоненька».

Усі тексти подаються за збіркою «Відгуки», з урахуванням виправлень, внесених у видання «На крилах пісень» 1904 р.

 

ІЗ ЦИКЛУ «НЕВОЛЬНИЦЬКІ ПІСНІ»

 

Єврейські мелодії.- Вперше опубліковано в ЛНВ, 1900, кн. 8, с. 122-123. Автограф: ф. 3, № 1858. Дата в першодруку: 2/XII 1899.

 

Епілог («Чи сумно вас, чи радісно читать...»).- Вперше надруковано в журн. «Молода Україна» (Львів), 1901, № 7, с. 244-248. Автограф не зберігся. Дата в першодруку: 8/VIII 1900.

 

Забуті слова.- Вперше надруковано в журн. «Молода Україна», 1901, № 7, с. 249-251. Автограф не зберігся. Дата в першодруку: 9/VII 1900.

 

Віче.- Вперше надруковано в журн. «Молода Україна», 1901, № 8-9, с. 291-295. Автограф не зберігся. Дата в першодруку: 10/VIII 1901.

 

«Завжди терновий вінець...» - Вперше надруковано в зб. «Відгуки». Автограф: ф. 2, № 649. Дата в першодруку: 30/XI 1900.

Текст автографа значно відрізняється від тексту першодруку, він написаний прозою, без розбивки на віршовані рядки. Подаємо його як іншу редакцію вірша:

 

«Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона, завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний: так з передвіку було і так воно буде довіку, поки житимуть люди і поки ростимуть терни.

Але стане вінцем тоді плетениця тернова, коли вільна душею людина по волі квітчається терном, гордо й одважно скидаючи з себе квітчасті покраси, тямлячи вищу красу, ніж ту, що кричить на майданах: «Гей, люди добрі, ходіть, я кождому в руки даюся!»

Путь на Голгофу велична тоді, коли знає людина, на що й куди вона йде, не прагнучи інших тріумфів, знаючи вищу величність, ніж ту, що з престолу гукає: «Я з ласки божої цар, бо, гляньте, сиджу на престолі!»

Хто ж без одваги й без волі дає себе тернові ранить,- сили не маючи досить, аби від тернів боронитись,- боже, пожальсь тії крові, що марну колючку напоїть,