Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

«Негідник!» — Ештон ледь утримався від бажання зацідити Клізі по пиці. Хлопець уже здійняв руку, але хтось із силою смикнув його, примусивши всістися на стілець.

— Тримай себе в руках, тут надійна охорона, — шепнула йому на вухо дівчина, про яку він мало не забув. Її волосся торкалося шиї Ештона, й говорила вона ледь чутно, повернувшись до Клізі спиною, удаючи, що вкотре підправляє на голові зачіску.

Юнак мовчки погодився і продовжив читати:

«Я поставив Клізі досить чіткі вимоги й умови. Єдине, чого боюся, — неможливості поговорити з тобою до мого від’їзду. Цим листом я убезпечив тебе й себе від можливих неузгоджень, яких щоразу слід остерігатися від нашого з тобою нелюбого друга, а тепер поясню причину мого поспішного від’їзду. Ти, як ніхто, знаєш, куди саме я був вимушений їздити в пошуках шматка хліба».

Із такими вихилясами про друга-товариша й про кусень хліба Джон міг писати тільки тоді, коли все було надто серйозно, коли будь-яке зайве слово було небезпечне. Але яка вже тут безпека, коли дійшло до того, що клапоть паперу посипають невидимими порошками, а поверх нього записують недолугу угоду.

«На мене чекає сестра білої троянди, яку ти так любиш. Прошу тебе віддати Клізі те, що я оберігав як зіницю ока, хоч воно й належить тобі. Тільки тоді блакитна троянда зможе жити поряд із білою.

Візьми все, що маєш, і Чист підкаже тобі, що з тим робити. Я не маю права керувати тобою, та вірю, що ти так і зробиш, бо це для тебе найкращий вихід. Чисту можеш довіряти, він надійний.

Нагадую — хоч у першому листі я вже про це писав, — що в той день, коли ти прочитаєш цей лист, маєш віддати Клізі те своє, що зберігав у мене. І Клізі мусить віддати тобі документи на маєток. Якщо ти цього не зробиш, будинок дістанеться йому. Якщо ж він не виконає своїх зобов’язань, то виплатить тобі вартість мого маєтку. Тому признач зустріч на ранок і встигни завершити оборудку.

Про цю домовленість знаємо я, Чист і Клізі. Ключі від будинку в жодному разі не давай Клізі. Не дозволяй Клізі заходити з тобою, нехай з вами поруч увесь час буде укладач угод. Довіряй Чисту, як я довіряю тобі. Пам’ятай: якщо не виконаєш умов, Клізі стане господарем мого будинку.

Прошу тебе, доведи розпочату справу до кінця.

Джон, любитель загадок».

Ештон дочитав листа й зрозумів, що часу в нього небагато. Так ось чому Клізі зволікав! Хлопець сьогодні повинен віддати йому частину своїх заощаджень, а інакше…

— Де перший лист? Де скринька збігів? Де Чист? Хто він такий, той Чист? — Ештон марно чекав на відповіді. Захмелілий Клізі лише зубоскалив.

— Чист у кращому світі, — спокійно відповіла дівчина, яка досі мовчки спостерігала за тим, що відбувається. І вже пошепки, тільки так, щоб лише Ештон почув, додала: — Бачу, ти не знав Чиста. Скажи, що тобі від нього треба?

Ештон сумнівався, чи варто відповідати. Однак якби не ця дівчина, він не знав би справжнього змісту листа. І це дівча, здається, не в найтепліших стосунках із Клізі й, схоже, знає, хто такий Чист. Тобто, ким був Чист, який тепер у кращому світі. Принаймні краще мати справу з нею, ніж із Клізі. Зрештою, що він втрачає?

— Ось, — Ештон простягнув їй лист від Джона. — Прочитай сама, але знай, що я в очі не бачив ані першого листа, ані скриньки збігів, ані… Чиста теж.

Останні слова він вимовив майже пошепки.

— Ти розумієш, про що тут ідеться? — посерйознішала дівчина, прочитавши листа. — Це не маячня?

— Наскільки я знаю Джона, ні. Але це не має значення, бо навряд чи я встигну потрапити в його будинок, узяти те, що повинен віддати Клізі, і повернутися сюди для завершення оборудки.

— А якщо не потрібно буде повертатися? — дівча насупилося. — Як тоді?

«Яка вона кумедна», — подумав Ештон і посміхнувся.

— Тоді встигнемо. Але в мене не залишиться коштів, щоб оплатити твої послуги. Навіть не знаю, чи вистачить на оцю… — кивнув на лист, — угоду.

— А якщо я попрошу оплатити мені вечерю в «Млині»? На це в тебе вистачить? — задерикувато перепитала дивна дівчина.

— На це вистачить, — спокійно відповів Ештон.

— Тоді для початку замов парний сік до того, що пив Клізі. Він його протверезить. І ще: замість оплати допоможеш мені з’ясувати, хто… хто вбив Чиста. То що, партнери? — дівчина простягла йому свою вузеньку долоньку.

А й справді! Це дівчисько щось таки розуміє! Парний сік! Він примусить Клізі чесно виконувати угоду. Ештон відчував, що його вибили зі звичного ритму. Опинившись у ситуації, де від нього небагато залежало, він трохи розгубився.

— Партнери! Зроблю все, що здужаю, — потиснув простягнену руку Ештон і знічено пішов за соком. Коли повернувся, то побачив, що поруч із його новоявленою партнеркою метушилися дві бабусі. Вони стояли біля Клізі з віялами, поплескували його по обличчю, поливали водою, зойкали й лементували.

Навіть (і звідки дізналися?) скаржилися на те, що в Клізі зривається дуже важлива оборудка.

За кілька хвилин біля них стали збиратися люди, підійшла охорона.

— Для чого це все? Навіщо стільки галасу? — здивовано закліпав очима Ештон.

— А для того, щоби всі присутні могли підтвердити, що ти робив усе, аби довести до кінця цю справу. Хто про тебе пам’ятав би десять хвилин тому? Отож-бо й воно! Зате тепер усі в «Млині» скажуть, що бачили разом мене, тебе, Клізі та цих двох бабусь. А тут, повір, досить шанована публіка. Найшанованіша в місті, якщо хочеш знати. Не уявляю, що то за будинок такий, що Клізі заради нього так ризикує, та повір: жоден дім, жодна угода для нього, — дівчина зневажливо кивнула в бік товстуна, — не є настільки важливими, як можливість щоразу користуватися людським незнанням, аби показати свою зверхність, хитрість і вагомість. Є писані та неписані правила. Навіть йому несила при всіх зірвати оборудку й залишитись укладачем. Він не піде проти слів тих, хто тут присутній.

Ештону залишилося погодитися з простими й доволі логічними висновками дівчини.

— Ештон, ловець думок, — він іще раз простяг руку дівчині, тепер уже для знайомства.

— Арніка, — вона відповіла йому легеньким потиском, — тобі доведеться довіритися мені, щоб я змогла допомогти.

Ештон заперечливо потрусив головою, наче не погоджуючись і водночас потискаючи руку Арніці. Він дійсно не знав, наскільки можна