Читати книгу - "Наречена для дракона, Марія Люта"

Арденс дивився на вогонь у каміні, тримаючи в руках листа від короля Арати, в якому монарх вітав його з новою посадою, сподіваючись, що це допоможе зміцнити мир між Аратою і Загір'ям. Брехливий, лицемірний старий. Арденс чудово знав, що Гершандт спав і бачив, як знайти гарний привід для вторгнення в Загір'я.

Година була пізня. Арденс розраховував нашвидку накидати  відповідь і лягти спати: Анну він не чекав, бо був певен, що вона не прийде. Дівчина була недурна і мала розуміти наслідки.

А якщо все ж вона з'явиться... Що ж, він буде не проти розважитися за її рахунок. Арденс не збирався оберігати невинність дівчини, якщо вона сама вирішить її втратити. Зрештою, вона вже доросла, а він їй не батько, щоб читати мораль  і наставляти на праведний шлях.

Чоловік і так намагався застерегти Анну: нагадав їй про наслідки і навіть зізнався, хто він такий насправді, тобто з якоїсь небаченої забаганки посвятив у таємницю, яку в Араті знали лише кілька людей – король та пара наближених міністрів – і яку не можна було розголошувати не під яким приводом.

Коли Арденс на каретній станції дізнався, хто буде його супутниця, він зрадів: адже це чудова можливість дізнатися одну з аристократок краще і швидше викреслити її з числа можливих претенденток. Дівчина мала мізерні шанси потрапити на Відбір. Вона стояла останньою у його списку бажаних наречених. Останньою! І не тільки через її нікчемний магічний потенціал, хоч він і відіграв ключову роль.

Справа була ще й у тому, що рід Анни у Загір'ї не любили: під час війни його представники принесли багато бід армії драконів. Лише у вузьких колах воєначальників чоловіків Чаусів згадували з повагою, як можна поважати гідного супротивника. Так, це тут в Араті про цей рід, що віддав у боротьбі за її виживання своїх найкращих представників, уже майже забули. Але в Загір'ї його чудово пам'ятали... Так що так, Анні було за що ненавидіти драконів, але й ті відповідали їй взаємністю.

Тому Арденс розраховував якнайшвидше її викреслити, і з кожною хвилиною він утверджувався у правильності свого рішення. Анна була гарна, але надто слабка, тендітна. У Загір'ї ж надавали перевагу сильним дружинам, бажано - воїтелькам.

І вона сама не хоче на Відбір. Усі хочуть, а вона – ні! Здавалося б, що тут думати... Але...

Переспати з Анною означало, що вона остаточно і безповоротно не потрапить на Відбір, а отже, не стане його дружиною. Так само остаточно та безповоротно. Ніколи. Зробити її своєю зараз, означало назавжди втратити її в майбутньому. Чи він готовий піти на це?

Мабуть, так. Адже він у жодному разі не планував дати їй місце на Відборі, а отже – спільного майбутнього у них і так немає. А значить – нічого й втрачати, хіба ні? 

Здавалося б, що тут думати і сумніватись?

Але, Великий Драг, все ж таки було в цій дівчинці щось, що не давало ухвалити остаточне рішення. І вона вгадала його справжнє ім'я: подумати тільки, ось так з першого погляду...

До того ж Анна була найкращою подругою дружини Бахтієора, і Арденс знав її трохи за тими листами, що вона писала Луїзі вже після її смерті. Бах був розбитий горем і не міг їх читати, як і написати про те, що Луїзи більше немає. Тож сумну звістку повідомив Анні теж Арденс. Наче й нісенітниця, а таке відчуття, що він знайомий з Анною не один день, а вже довгий час.

А ця ідея з лікарнею? Який дівчині спаде на думку таким займатися? Але ж ідея приголомшлива, потрібно самому взяти її на озброєння для Загір'я, тим більше у світлі війни, що назріває.

Та й, чого вже таїти, від її пропозиції в нього майже знесло дах, так що довелося закликати всю силу волі, щоб не накинутися на неї там же, у цьому Урховому диліжансі.

Однак, чи достатньо цього, щоб отримати місце на Відборі? Все одно - ні. Тож якщо вона не прийде, то все для неї складеться найкращим чином: вона вийде заміж за свого нареченого, народить дітлахів, можливо, втілить свою мрію...

Але все ж таки вона прийшла.