Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Все! Все! Досить! Заспокійся! – сказала собі тихо і взялася до роботи, щоб відволіктися і швидше забути про це непорозуміння.

 Цей такий дивний і до глибини душі хвилюючий тиждень, виявився таким не тільки для Ліни. Він дав початок змінам в житті ще однієї людини - Вадима.

 На вихідних (в суботу) Ліна з Мартою вирішили пройтися крамницями  - влаштували собі кількагодинний шопінг. Ліна захотіла трохи оновити свій доволі бідний гардероб. Тепер вона заробляє більше, тож може собі дозволити одягатись краще. Та й потрібно зважати, що вона тепер асистент керівника і, так би мовити, його лице.

 По обіді в дівчат було заплановане свято, точніше у Марти. Минулої середи в неї був день народження, але відсвяткувати вирішила в суботу, у неробочий день. Серед запрошених були тільки пара подруг, її добрий знайомий та, власне, Ліна з Романом.

 Дівчата з повними руками сумок вже прямували до виходу з торгового центру, коли Марта несподівано вигукнула:

-          Лін, подивись, яке офігенне плаття! – зупинилась біля однієї з вітрин. – Купи собі!

-          Навіщо мені така відверта сукня? – здивовано глянула на подругу Ліна.

Марта застогнала і взялася пояснювати, як їй здавалось , очевидні речі:

-          Бо в мене сьогодні свято і я хочу, що ми мали бомбезний вигляд і круто відірвались, а ти, підозрюю, вдягнеш, щось в своєму звичному стилі скромної дівчини. Не сором мене! Та й, я впевнена, Роман оцінить, - кинула на подругу багатозначний погляд.

 Дівчина ще раз глянула на сукню і задумалась. Їй насправді сподобалось це міні плаття футляр темно-синього кольору з блискучого матеріалу, очевидно, завдяки вплетеним металевим ниткам. Спереду закрите повністю до шиї і з довгими рукавами. Родзинкою сукні була відкрита спина, до самої талії.

 Марта помітила, що Ліна вагається, тому просто схопила її за руку і потягнула до крамниці.

-          Ти хочеш постаріти і не мати спогадів про те, як ти колись вдягала спокусливе плаття? Саме час таке робити! - продовжила переконувати подругу.

-          Добре, добре. Вмовила, - зітхаючи, посміхнулась Ліна.

 Через кілька годин дівчата, при повному параді, навівши останні штрихи макіяжу перед дзеркалом, вийшли на вулицю. Кафе знаходилося неподалік, в п’ятнадцяти хвилинах ходьби, то ж вони вирішили таксі не брати. Десь на півдорозі Ліна відчула вібрацію в сумочці. «Мабуть Роман уже приїхав і чекає на них в кафе», - подумала дівчина і дістала телефон, щоб заспокоїти свого хлопця. Та це був не він. Ліна глянула на екран і оторопіла. Вадим Олександрович. Що йому знадобилося від неї в суботу по обіді? Серце мимоволі забилось частіше. Вона відповіла.

-          Ліна, добрий день. В нас сьогодні форс-мажорний випадок. Інвестори вирішили приїхати без попередження і за годину позапланові збори. Мені потрібна ваша допомога. Ви маєте підготувати зал для засідань і пошукайте хороший ресторан на вечір. Розумію, що зараз трохи пізно для бронювання, але постарайтесь, - шеф говорив безапеляційно і впевнено та наостанок додав. – Я їду в офіс і чекаю вас там.

-          Але Вадим Олександрович, я не можу, - збентежено, поспіхом заговорила дівчина, сподіваючись знайти вихід з цієї ситуації,- в мене інші плани. Можливо Катя, асистентка Олега Вікторовича має можливість приїхати і допомогти?

-          Ліна, - з натиском заговорив шеф, - не Катя моя асистентка. Ви отримаєте відповідну оплату. Давайте не витрачати час на пусті балачки.

Його беземоційний, впевнений тон не вселяв надії.

-          Добре,- понуро відповіла дівчина, - вже їду.

Ліна вимкнула зв’язок і з кислим виразом обличчя повернулась до Марти, котра зацікавлено дивилась на неї, очікуючи пояснення.

-          Я повинна їхати на роботу. Форс-мажорні обставини, - розвела руками і важко зітхнула.

-          Блін!!! І на довго ти?

-          Не знаю. Мене не повідомили, - в’їдливо відповіла Ліна, розізлившись на всю цю ситуацію.

-          Що ж, почнемо без тебе, а ти вже постарайся чим скоріше вирватися до нас, - голос Марти видавав її розчарування і співчуття.

-          Попроси в Романа вибачення, - махнула на прощання, прямуючи до зупинки де планувала викликати таксі (потрібно поспішити, а автобус явно довше їхатиме).

 Дорогою потрапила в невеликий затор через ремонтні роботи, то ж приїхала пізніше ніж планувала. Забігла до себе в приймальню і кинула сумочку на стіл. Одразу поспішила в зал засідань і швиденько підготувала приміщення. Залишалось десять хвилин до передбачуваного початку зборів, але поки нікого не було. Ліна відчула, як в животі забурчало і згадала, що від ранку нічого не їла. За шопінгом і підготовкою до мартиного свята забула й пообідати, тому вирішила піти до себе і хоча б кави з молоком випити. Вже в себе, сьорбнувши готовий гарячий напій, згадала, що в сумочці лежить енергетичний батончик. Ліна витягла його і хотіла поставити сумку на місце, але зачепила стакан з кавою і той перекинувся на підлогу. Недаром кажуть: поспішиш-людей насмішиш.

-          Та блін, ще цього бракувало, - застогнала Ліна.

 Вона схопила салфетки зі столу і присіла, щоб витерти розлитий напій. Під столом витерти не вдавалося, тому вона стала на коліна, щоб легше було дотягнутися. Акуратно все прибравши, дівчина вже хотіла піднятися як раптом почула неподалік низький, невдоволений і, здавалось, здивований голос свого керівника:

-          Ліна, що тут відбувається? Що ви робите?

-          Блін, - примружила очі дівчина, - треба ж так попастися.

 Вона випрямилась, стоячи на колінах і взялась однією рукою за край стола, щоб допомогти собі встати на цих високих підборах і несподівано помітила біля себе чоловічу руку. Вона несміливо поклала свою долоню в його – міцну і гарячу. Дотик, який спровокував незрозумілі, невідомі відчуття.

 Ліна підвелася, трохи різко забрала руку і не дивлячись шефові в очі, пробурмотіла щось про те, що випадково розлила каву.