Читати книгу - "Єретики Дюни"

— Ми, ймовірно, ніколи не дізнаємося всієї правди, та кажу тобі, хлопче, це не релігія для солдата, — сказав йому Теґ.

— Ти мусиш вивчити все про Тирана, але тобі не слід вірити в його релігію. Це нижче за тебе й гідне зневаги, — підсумувала Шванг’ю.

Кожної вільної миті Дункан заглиблювався в те, що приготувала йому бібліотека: Святу Книгу Розділеного Бога, Вартівничу Біблію, Оранжистську Католицьку Біблію та навіть Апокрифи. Довідався про давно зникле Бюро Віри й «Перлину, що є сонцем розуміння».

Сама ідея червів його зачарувала. Їхній розмір! Великий черв простягався від одного краю Твердині до іншого. До Тирана люди їздили на червах верхи, але тепер ракіанське священство заборонило це.

Він повністю поринув у звіти археологічної команди, що знайшла примітивний Тиранів не-покій на Ракісі. Це місце звалося Дар-ес-Балят. Рапорти археолога Хаді Бенотто були позначені як «Заборонені за наказом ракіанського священства». Папка Архіву Бене Ґессерит з цими звітами була позначена довгим номером, а те, що виявила Бенотто, приголомшувало.

— Зерно свідомості Бога-Імператора в кожному черві? — спитав він Гізу.

— Так сказано. Та навіть коли це правда, вони не є ні розумними, ні свідомими. Сам Тиран сказав, що увійде в нескінченний сон.

Кожен сеанс студій супроводжувався спеціальною лекцією та бене-ґессеритським релігійним коментарем, аж доки він не наткнувся на праці під назвою «Дев’ять дочок Сіони» і «Тисяча синів Айдаго». Звернувшись до Гізи, зажадав:

— Мене теж звуть Дунканом Айдаго. Що це означає?

Гіза постійно рухалася так, наче щойно зазнала поразки: довга голова схилена, водянисті очі втуплені в землю. Їхня зустріч відбулася надвечір, у довгому коридорі, що вів із поверху для занять. Гіза зблідла від його питання.

— Я потомок Дункана Айдаго? — зажадав він, коли вона не відповіла.

— Мусиш спитати Шванг’ю. — Голос Гізи звучав так, ніби ці слова завдали їй болю.

Це була звична відповідь, яка його розгнівала. Скажуть будь-що, аби лише заткнути йому рота, і в цій відповіді буде небагато інформації. Та Шванг’ю виявилася відвертішою, ніж він очікував.

— У тобі тече справжня кров Дункана Айдаго.

— Хто мої батьки?

— Вони давно померли.

— Як вони померли?

— Не знаю. Ми прийняли тебе як сироту.

— Тоді чого ж люди хочуть завдати мені шкоди?

— Бояться того, що ти можеш зробити.

— Що я можу зробити?

— Вчи свої уроки. Як настане час, усе з’ясується.

Тримай рот на замку і вчися! Ще одна знайома відповідь.

Він підкорився, бо вже навчився розпізнавати, коли йому перед носом зачиняли двері. Та тепер його жадібний розум зацікавився іншими звітами, з Голодних Часів і Розсіяння, з не-покоями й не-кораблями, яких не могли вистежити навіть наймогутніші провидчі уми їхнього Всесвіту. Тут він зіткнувся з фактом, що потомки Дункана Айдаго й Сіони, людей давнини, які служили Тиранові Богу-Імператору, теж були невидимими для пророків і провидців. Навіть Стерновий Гільдії, занурений у меланжевий транс, неспроможний був викрити таких людей. Як він дізнався зі звітів, у жилах Сіони текла справжня кров Атрідів, а Дункан Айдаго був гхолою.

Гхола?

Він обнишпорив бібліотеку, шукаючи детальнішого пояснення цього особливого слова.

Гхола. Бібліотека дала йому лише сухе визначення: «Гхоли — люди, вирощені з трупних клітин у аксолотлевих контейнерах тлейлаксу».

Аксолотлеві контейнери?

«Тлейлаксанські пристрої для репродукції живої людини з трупних клітин».

— Опиши гхолу, — зажадав він.

«Невинна плоть, позбавлена первісної пам’яті. Дивись “аксолотлеві контейнери”».

Дункан навчився читати тишу, порожні місця в тому, що відкрили йому люди Твердині. Його з головою накрило розуміння. Він знав! Йому було всього десять років, але він знав.

«Я гхола».

Пізнього пополудня у бібліотеці вся езотерична машинерія довкола зникла, злившись із сенсорним тлом, а десятилітній хлопець мовчки сидів перед сканером, усвідомлюючи знання.

«Я гхола!»

Не пам’ятав аксолотлевих контейнерів, у яких його клітини виросли до немовляти. Перший спогад — як Гіза підіймає його з колиски, пильний інтерес у цих дорослих очах, інтерес, який швидко розвіявся, обережно сховавшись за повіками.

Скидалося на те, що відомості, якими його так неохоче постачали люди Твердині, та записи окреслили врешті центральну фігуру: його самого.

— Розкажи мені про Бене Тлейлакс, — звелів він бібліотеці.

— Це люди, які самі себе поділяють на лицеплясів і панів. Лицепляси — гібриди, вони стерильні й коряться панам.

«Навіщо вони зробили це зі мною?»

Інформаційні машини бібліотеки зненацька стали чужими й небезпечними. Він боявся не того, що його питання вчергове розіб’ються об глухі стіни, а що йому дадуть відповідь.

«Чому я такий важливий для Шванг’ю та інших?»

Відчував, що його скривдили, навіть Майлс Теґ і Патрін. Чому забирання людських клітин і вирощування гхоли було слушним вчинком?

Наступне питання він поставив із великим ваганням.

— Чи може гхола згадати, ким він був?

— Може.

— Як?

— Психологічна тотожність гхоли з оригінальним взірцем визначає певні реакції, які можуть бути розпалені травмою.

Це взагалі не відповідь!

— Але як?

У цю мить втрутилася Шванг’ю, що прибула до бібліотеки без попередження. Отже, щось у його питаннях мусило її насторожити!

— У свій час усе з’ясується, — сказала вона.

Вона розмовляла з ним зверхньо! Він відчув у цьому несправедливість, нещирість. Щось усередині підказувало йому, що він мав більше людської мудрості у своєму непробудженому я, ніж ті, хто вважав, наче у всьому його перевершують. Його ненависть до Шванг’ю розгорілася з новою силою. Вона була втіленням усіх, хто його мучив, ігноруючи питання.

Та тепер його уява палала. Він поверне собі первісні спогади! Відчував, що це правда. Згадає своїх батьків, сім’ю, друзів… своїх ворогів.

— Ви створили мене через моїх ворогів? — зажадав він відповіді у Шванг’ю.

— Ти вже навчився мовчати, дитино, — промовила вона. — Покладайся на це вміння.

«Дуже добре. Ось як я змагатимуся з тобою, проклята Шванг’ю. Мовчатиму й навчатимусь. Не покажу тобі, що відчуваю насправді».

— Знаєш, — сказала вона, — думаю, що ми виховуємо стоїка.

Вона його опікала! Він не буде підопічним. Змагатиметься з ними всіма, мовчки та сторожко. Дункан вибіг із бібліотеки і знайшов прихисток у своїй кімнаті.

У наступні місяці він дістав багато підтверджень того, що є гхолою. Навіть дитина розуміє, коли довкола неї відбувається щось незвичайне. Час від часу він бачив за стінами інших дітей: вони ходили навколишньою дорогою, сміялися і перегукувалися. Знайшов описи дітей у бібліотеці. До цих дітей не приходили дорослі, щоб примусити їх до ригористичного навчання, як його. Інші діти не мали Превелебної Матері Шванг’ю, що розпоряджалася навіть найдрібнішим аспектом їхнього життя.

Дунканове відкриття прискорило чергову зміну в його житті. Луран Гізу відкликали, і вона більше не повернулася.

Вона не мала дозволити йому дізнатися про гхол.

Правда була дещо складнішою. Шванг’ю пояснила це Люціллі, коли вони стежили з галереї у день Люціллиного прибуття.

— Ми знали, що настане неуникна мить. Він довідається про гхол і почне ставити відповідні питання.

— Давно пора Превелебній Матері взяти на себе його щоденну освіту. Гіза могла видатися помилкою.

— Ти ставиш під сумнів мій присуд? —