Читати книгу - "Заручені магією, Катаріна Рейніс"

Зволікати не було сенсу. Чим швидше ми зі всім розберемося, тим краще! Не хочу бути прив’язаною до цього телепня, хоч і красивого… У нього таке тіло! М-м-м!.. Шкода, що некромант, бо інакше нізащо б не впустила шансу хоч разочок надкусити. Ні, ви не подумайте, я не легковажна і в ліжко до першого зустрічного не стрибаю, та іноді так хочеться!.. То відьомська натура бере гору над здоровим глуздом. Не даремно споконвіків говорили, що відьми розпусниці. А вся справа в силі! Вона не лише дає, а й потребує сплетіння різних енергій для свого безперервного потоку. Сексуальна – одна із них.

Так, про що я?..

В понеділок з самого ранку написала заяву на відпустку. Коли я взагалі востаннє нормально відпочивала?.. Здається, ніколи! Спробую хоч зараз розслабитися.

- ТИ ІДЕШ У ВІДПУСТКУ! – увірвалася до мого царства стерильності та холоду Юля. Сьогодні роботи заплановано не було, а завтра мене тут уже не буде! Клас!

- Так, - продовжила закривати останні звіти. – А що?

- Але… - затнулася подруга. – Зараз? Ти ж ніколи…

- Обставини змінилися… - підвела погляд на подружку. В очах стояли сльози. – Ну? Що знову?

Юлька відвела погляд і мовчки теребила на руці мій оберіг. Ясно!

- Добре! – важко видихнула. - Хоч і не варто, але залиш собі!

- І-і-і-і!.. – запищала подруга, кинувшись до мене. – Дякую! Дякую! Я поверну… пізніше… коли ми одружимося…

- Або коли народите дітей, - скептично фиркнула. – Чи, можливо, помрете в один день. Юль, ти не думала, що справа не в браслеті? Можливо, він і справді хороший?

- Хороший, - погодилася дівчина, - міцніше притискаючи до себе руку з оберегом, наче все ще боялася, що я його відберу. – Та перестрахуватися не завадить!

І це про нас, відьом, говорять, що ми забобонні! Нехай на себе спочатку глянуть!

Справи завершила швидше, аніж розраховувала, звіти передала Антонові, тож додому пішла на годину раніше. Чудово, буде час відправити ще декілька замовлень і вказати на сайті, що магазин іде у відпустку на тиждень, можливо, на два… Побачимо!

На зупинці спину обпік знайомий погляд. Знову контролює! Вже було хотіла прочитати наговір для відводу очей, коли почула оклик:

- Яро! Сідай, підвезу!

Поряд із зупинкою припаркувався чорний позашляховик, лякаючи людей своїми габаритами та тонованим склом. Клас! Не доведеться паритися в нагрітому сонцем салоні автобуса.

- Злякався, що втечу? – запитала, занурюючись у прохолодний світ дорогої шкіри та кондиціонера.

- Ні, - відвів погляд Ян, заводячи мотор. – Був тут у справах, вирішив підвезти.

- Тоді, дякую! – потисла плечима, розслабляючись. Боги, як тут добре! Майже, як в моєму морзі!

Якийсь час тишу порушував лише звук двигуна. Я навіть встигла забути, що поруч зі мною сидить сам жнець смерті, страшилками про яких нас лякали в дитинстві. Цікаво, бабуня спеціально їх вигадувала, аби її діти десятою дорогою оминали некромантів?

- Як так сталося, що ти працюєш із… мертвими? – раптом запитав чоловік, вириваючи мене із розумів.

- А ти? – жартівливо звела брови. Дивне запитання від того, хто сам працює з мерцями.

- Ну… це сімейне, - якось знітився Ян. Чого це він?

- А я просто пішла в медицину, - потисла плечима. – Одного разу зрозуміла, що справжня відьма із мене не вийде! Всякі там заклинання, привороти-відвороти мені не до вподоби, та й не вдаються, як належне, а от варити зілля, заготовляти різні інгредієнти… Люблю гербарій! Ця робота відкриває для мене сотні можливостей…

- Тобто ти отак збираєш заборонені інгредієнти? – шоковано вигукнув некромант. Здається, я щойно розкрила йому очі.

- А ти думав, звідки у відьом такі сильні зілля? – весело посміхнулося. - Не по кладовищах же вони ходять? Могили розкопувати - це ваше! Ми створіння тендітні і чистоплотні. У мене хороший бізнес і ніякої шкоди ландшафту!

Далі розмова не пішла. Певно, Яну потрібно було обмізкувати все почуте і створити для себе нову картинку світу. Дивні вони, ці некроманти! Загрузли по самі вуха у своїх древніх манускриптах та ритуалах, не помічаючи, як швидко змінюється світ.

***

Сказав, що був у справах, а насправді просто хотів зустрітися, проконтролювати, аби точно впевнитися, що відьма нікуди не зникне, знову залишивши його сім’ю з носом!

Із роздумів вирвав дзвінок мобільного.

- Ти знайшов її? – прогримів у слухавку батько. Він не часто турбував свого єдиного сина, подарувавши тому можливість діяти самостійно, але ця ситуація, певно, навіть його вибила із колії.

- Так! – відповів, проводжаючи поглядом стрункий стан відьми, що якраз заходила до свого двору. – Завтра повертаємося! Підготуйте кімнату, Яра залишиться у нас до рівнодення.

- Ти впевнений, що це саме вона? – почулося після хвилинного мовчання. – Якщо помилишся…

- Вона! – посміхнувся Януш, глибоко вдихаючи п’янкий аромат сухих трав, що залишився у салоні автомобіля. – Магія відгукнулася. Це точно вона!