Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

– Відповідай! – наказував невдолонений голос.

Але світла принцеса не могла відповісти.

Усі думки покинули її голову, звільняючи місце для насталого затемнення. Вона тремтіла і не могла впоратися з болем, що пронизував тіло. Вона більше не контролювала себе та не відчувала нічого крім темряви. Світла принцеса була істинною жрицею Місячної долини, народженна в сонцестояння, тому відчувала чужу смерть кожною клітиною свого тіла. Вона відчувала смертельний біль гостро, хоча він і не належав їй. Її тіло та розум помирала так само як і ті, кому вона дарувала життя.

Імператор Фірар Аурель третій, як і його первісток Арфір, знав про сили, що мала його донька, адже вона була копією своєї матері. Саме тому він дозволив принцесі стати жрицею Місячної долини. Саме тому він завжди захищав свою доньку від Смерті та болю, не дозволяючи їй виходити за межі Білого замку. Саме тому вона ніколи не покидала Місячної долини. Саме тому її оберігали та захищали від усього, що може спричинити це почуття безпорадності та втрати.

Арфір завжди був поряд з сестрою, коли вона ненароком зтикалась з чужим болем. Він знав як підтримати її та допомогти пережити ці гнітючі моменти. Але зараз його не було поруч, а отже не було кому вберегти її від Смерті.

Тіло світлої принцеси затряслось з новою силою, а на шкірі проступили краплі холодного поту. Туман огорнув її очі, осліплюючи своєю мрякою. Вона майже не дихала, зрідка хапаючи повітря привіткритим ротом. Мільйони маленьких метеликів падали з неба, розбиваючись об землю. Сотні тонких загострених голок пронизували її світлу душу, зупиняючи серце.

Жриці Місячної долини не плачуть. Сльози світлих жриць безцінні. Бо кожне життя їм дорожче за власне.  

Її серце зупинилось.

– Темрява небесна! – прогарчав Темніан і підхопив обм'якаюче тіло світлої принцеси на руки. – Темні потоки, та що з тобою не так?! – хрипів кронпринц, інколи струшуючи Луну, наче контролюючи її транс.

Він швидко йшов у замок, одним своїм виглядом розганяючи усіх тих, хто траплявся на його шляху. Кронпринц міцно притискав ледве живу світлу принцесу до своїх грудей, щоб вона мала змогу чути громоподібне биття його темного серця. Якби Луна була у свідомості то могла б здивуватися усвідомленню того, що безжальний володар темряви має серце. І це серце було таким гарячим і таким живим.

Темніан увірвався у покої матері і завмер на місці.

– Що сталося? – стурбований голос імператриці змусив кронпринца зібратися з думками і покласти тіло Луни на мяке ліжко усипане пелюстками чорних троянд.

Мати Темніана наказала своїй служниці вийти та зачинити за собою двері. Імператриця швидко підійшла до тіла світлої принцеси і звела над її обличчям долоні, зчитуючи темряву, що оплутувала Луну своїми тенетами.

– Вона оживила троянди, а я, – кронпринц спокійно глянув на Фірру.

– Ти розтоптав їх! – Видихнула вона, торкаючись пальцями мокрого чола світлої принцеси, яку вона клялась оберігати.

Хвиля тепла та холоду зливалася між собою. Потоки електричного струму раз у раз струшували свідомість, переходячи від голови до рук, ніг і грудей. Немов удари батогом біль намагався утримати свою позицію, не бажаючи зникати. Тіло Луни завмерло, підкоряючись силі темної володарки. Біль відступав повільно.

– Що з нею не так? – пошепки запитав темний спадкоємець, спостерігаючи, як вени матері наливаються темрявою. Він ніколи раніше не бачив нічого подібного, тому вперше в житті відчував себе розгубленим і не міг контролювати ситуацію.

– Вона Жриця Світла. – спокійно пояснила імператриця, відчувши інтерес в голосі сина, що було рідкісним явищем. – Вона жриця Життя, мій любий. Істинна жриця Місячної долини даруючи своє життя, може переживати Смерть тих кого врятувала. – продовжуючи відтягувати темряву та звільняти тіло Луни від болю, Фірра з розумінням дивилась на Темніана, що стояв поряд з нею і не відводив погляду від світловолосої принцеси. – Ти розтоптав квіти, в які вона вдихнула Світло, і не минуло денного ходу сонця. – зітхнула вона. – Світлі за своєю суттю відрізняються від нас. Вони інші. Не такі жорстокі. Не такі байдужі.

– Я не розумію їх. – холодно відказав Темніан, кривлячи губи в огиді. – Вони нікчемні, жалюгідні, занадто жалисливі і не відчувають меж. Сподіваюся, ця принцеса знайде когось на балу вже завтра, бо я не збираюсь знаходитись в замку більше трьох днів.

– Інакше що? – вигукнула імператриця. Біль повністю відступив з тіла світлої принцеси. Переконавшись в цьому, Фірра дозволила собі відійти від ліжка і схопила сина за руку, що він встиг простягнути до дверей. Темніан вже збирався покинути покої матері, адже не міг миритися з тим, що не хотів зрозуміти. – Ти не завдаси цій дитині болю!

– Я не хочу бачити її! – прогарчав принц. – Вона мені не потрібна! Ні вона, ні хтось зі світлих!

– Не можна так себе поводити, мій принце! – Фірра спробувала втримати руку сина, але він не дозволив. Відступивши від матері у бік, темний спадкоємець окинув імператрицю суворим поглядом. Тим поглядом яким він дивився на зрадників та Відступників.

– У мене є жінка, яка задовольняє мої потреби. А ця принцеса може бути завадою та викликати ревнощі! – Він зло посміхнувся. – На балу будуть аристократи, з них можна вибрати когось, чи не так?

– Це не змінює суті! Ти повинен пообіцяти, що не змусиш цю дитину втікти з замку!

– Я ніколи нікого не змушую! – нагадав Темніан. – Я даю їй три дні. Цього достатньо!

– Ні! – заперечила імператриця. – Ти не маєш права на це!

– Я не хочу повторювати те, що вже сказав нашому імператору! – хрипло відповів кронпринц, застерігаючи матір від нерозумності.

– В договорі між імперіями йшлося про два тижні. – спокійно промовила Фірра, не відводячи своїх очей. Вона була наполегливою і зовсім не відчувала страху перед молодшим сином, що був жорстокішим за усіх, кого вона знала. – принцеса повинна пробути в імперії два тижні! Якщо ти не змінеш своєї думки про неї та цей шлюб,