Читати книгу - "Примари Пустомитського болота"

- Телепню, лізь униз, забери рюкзак із коштовностями! – наказав він своєму нерозторопному напарнику. Та Зуб так і стояв незворушно з відкритим ротом, дивлячись кудись поверх голови Адмірала. Кульгавий розмахнувся, щоб дати стусана недолугому помічнику, але мимоволі й сам ковзнув поглядом у те місце куди витріщився Зуб.

  На самому верху пагорба стояло щось велике, лахмате й зло світило очима.  В Адмірала, від цього погляду, потягло по хребту холодом. Великий звір завмер перед стрибком і пожирав поглядом  свої жертви.

- Робимо ноги, - прошепотів пополотнілими губами Адмірал і, не чекаючи поки зміст слів дійде до Зуба, ухопив сумку й понісся вниз по кущах. Не дивлячись на свою кульгаву ногу, він біг, стрибаючи через кущі, ніби спринтер через бар’єри. Позаду, збиваючи на своєму шляху все, що потрапляло йому під ноги – летів Зуб. Навіть, чемпіон світу по бігу позаздрив би швидкості, з якою втікачі пронеслись по заростях. За кілька секунд вони підбігли до своєї, замаскованої  на узліссі автівки. Позаду лунко тріщали гілки, за ними гналася велика, зелена копиця з жахливими очами.

- Гони! – перш чим зачинити за собою дверцята, закричав Адмірал.

- Може в машині пересидимо? – Відсапувався Зуб, закриваючи щільно за собою дверці.

- Ти бачив його, дурню? Він твою машину, як банку з під кільки, розчавить. Гони, кажу тобі!

   Машина, ніби й сама злякалася переслідувача, затріпотівши всім своїм залізним тілом, зірвалася з місця, сипонула з-під коліс піском і кулею вилетіла на лісову дорогу. Шлях назад у село був відрізаний, тому авто, петляючи між деревами, заглиблювалося в ліс.

- Адмірале, що робити? Там попереду болото.

- Краще втопитися, чим попасти в лапи цьому лісовику. Кін Конг якийсь болотний. - Злякано зиркнув у заднє скло Адмірал. Звір майже наздоганяв «Джипа», ще мить і він ухопив би авто за запасне колесо. Адмірал зіщулився й відсахнувся від дверей, він вихопив пістолета і кілька разів не цілячись вистрілив через відчинене вікно, та все марно.           -

- Газуй! Ось там якась бруківка!

 Авто звернуло прямо в болото й, розсікаючи воду передком, вискочило на тверде. Тут автомобіль миттєво набрав швидкість. Зелений добряче відставав.

- Зубе! Відірвалися! Ура, ми відірвалися! – Підстрибував і радів як дитя Адмірал. – Мало не проковтнув нас разом з машиною. Яке страшило, я ще в житті подібного не бачив. Правду Калина казала, що в цьому болоті чорти водяться.

- Як би там не було, та ми його « сдєлалі». – Самовдоволено розплився в посмішці, ледь тримаючись за руль Зуб. – Наш «Джипак» і не з такої халепи вивозив.

- Ти не радій, а на дорогу дивись, бовдуре. Там, здається вода попереду.

- Адмірале, дороги спереду немає!

- Тоді повертай назад, може поворот десь прогавив!

- І позаду вода!

- Чортівня! Справді, води вже в півколеса. Звертай он до того острівка! Та, газуй же!

 Позашляховик на шаленій швидкості пролетів по болоту як справжній катер і, не доїхавши до берега якихось десять метрів, ткнувся носом у багнюку.

- Приїхали! – дурнувато посміхнувся Зуб.

- Чого шкіришся, дурню? Візьми викинь із машини Професора, а то ще засмердиться, а я спробую зв’язатись із Шефом. Тепер він заплатить нам повну ціну за того камінця. 

Адмірал дістав мобільний і набрав номер. Зуб тим часом витяг бездиханного Професора й поволік у кущі. Коли він повернувся, Адмірал голосно розмовляв по телефону, та чим довше він говорив, голос його притишувався й під кінець розмови він, майже, шепотів у слухавку, а ноги в нього підігнулися, як у собаки, що стоїть на задніх лапах. Кульгавий бандит увесь змокрів і тільки полегшено видихнув повітря, коли в слухавці запікало.

Зуб, як завжди, стояв за його спиною з відкритим ротом, виставивши потворного зуба.

- Та, зачини ти врешті-решт свого писка! Як мене сердиш своїм дурнуватим виглядом! – налетів Адмірал на компаньйона.  І на німе запитання Зуба, випалив спересердя.

- Що, що?  Шеф незадоволений, ми мало не провалили завдання, добре, хоч я алмаз захопив, а то він би нас у порох зітер. Будемо ночувати тут. Розводь багаття! Узавтра Шеф із нами зв’яжеться, ми повинні виконати ще одну дуже важливу роботу. Про коштовності з кургану він сам подбає. Тут недалеко є покинутий бункер.

Розділ 5. Пустомитське болото

Уже давно минуло за полудень. Сонце висіло одне-однісіньке на небі; здавалось, воно шукало собі в подружки хоча б хмаринку, щоб заховатися за неї, чи хоч би попліткувати, а разом із тим, дати перепочити й остудитися нагрітому, як у горні повітрю. Спека стояла  непорушно-нестерпна.  Проте молоді пастушки не помічали пекучого сонця, вони грали в «пекаря ».

- Мишко, кидай!

 Чорнявий хлопчина , пожбурив дрючка в «пекаря ».

- Знов не влучив, тепер ти будеш стерегти «пекаря », - вигукнув Сашко, йому вже набридло, третій раз під ряд, стояти біля забитого в землю дрючка.

- Не кажи, гоп! Я ще не кидав.

 Миколка прицілився й кинув свою палицю. Кидок виявився напрочуд влучним. Забитий у землю «пекар » вилетів на кілька метрів, зробивши в повітрі мертву петлю й обсипав піском Сашка.

- Мерщій по палиці!

 Хлопці кинулись кожен за своїм дрючком. Сашко схопив «пекаря »( загостреного невеликого кілочка), устромив його знову в землю й погнався за хлопцями, при цьому, намагаючись доторкнутись своїм кийком до втікачів. Він наздогнав і доторкнувся палицею до Василька,  йому залишилося тільки збити кілок, щоб поставити за сторожа Василька, та Миколка й тут випередив його.

- Ага, знову тобі Саша, прийдеться стояти.

 Гравці дружно кинулись за лінію. Хлопці були голі до пояса, чорні, як негренята: від засмаги й трохи від куряви. Вони бігали, галасували, повністю захоплені грою й зовсім не звертали ні найменшої уваги: ні на час, ні на череду. А тим часом худоба, яка до цього спокійнісінько лежала на випасі й жувала жуйку, вже, майже, вся повставала й несамовито відмахувалася хвостами від настирливих гедзів. Одна чорнобока молода телиця задерла хвоста й, як навіжена, гасала поміж корів. Інші корови й собі, перейнялися колективним духом – стали наслідувати дурний приклад. Вони підняли хвости й кинулися до найближчого гайку, а звідти хто куди – розбіглися по всьому лісу.

- Згедзались! Держи їх!

  Пастушки покинули свою гру й метнулися переймати корів. Та дарма - з череди