Читати книгу - "Людині потрібна людина…, Анна Нікош"

Були в нашому спільному з Романом житті різні ситуації. Але не було дуже класно , або дуже погано. Було нормально, або ніяк . Я , як і раніше , працювала на двох роботах. Батьки подарували мені квартиру , але на ремонт, меблі і все інше я хотіла заробити сама. В чоловіка гроші не просила. Тому і працювала , як каторжна. І якось не помітила моменту , коли Рому занесло до казино.

Інколи я приходила додому о 6 вечора , а він о 5 ранку. Ми майже не перетиналися. Кожен жив своїм життям. Навіть перестали зідзвонюватися , лиш інколи писали один одному смс-повідомлення.

Коли я починала розмову , що так не має бути , то отримувала купу агресії в свою адресу. Потім були вибачення і запевнення , що більше таке не повториться , але все повторювалось знову і знову.

Мені його здавали з усіма тельбухами , кожного разу як він переступав поріг ігрового закладу.

Одного разу , коли залишилась у батьків, перед сном я зателефонувала Ромі і він запевнив , що теж уже в ліжку і лягає спати. Але його знову здали. Я викликала таксі , приїхала до казино , сіла навпроти  і почала чекати з моря погоди , а чоловіка з лохотронів. Вийшов він о 4 ранку , побачив мене і офігів.

— Знаєш , Романе , я не з тих,  хто легко здається і рубає з плеча. Я намагалась з тобою розмовляти , зрозуміти тебе , але я не люблю брехні. Її пробачити найважче. 

— Пішли додому , будь ласка. Поговоримо там.

Він дуже довго виправдовувався і запевняв , що ніколи не програвав. Що ходить туди тільки подивитися , як грають його друзі. А мені тошно було те слухати. Бо я розуміла , що уроку він не вивчив і нічого в нашому житті не зміниться.

Через три дні я прийшла з роботи трохи раніше і почала збирати свої речі. Зібрала майже всі. І , навіть , сльозинки не проронила. Мене накрила тотальна втома. Не фізичне, а моральне виснаження.

Моє зникнення Роман помітив лише через пару днів.

Ми зустрілися в кафе на набережній , я поводилася відсторонено. А він , як ні в чому не бувало , запитав :
 

— А чого ти додому не приходиш ? Ти що , в мами ночувала ?

— Ні , Рома. Я від тебе пішла і речі свої забрала , якщо ти не помітив. І тепер я розумію твою колишню , яка теж пішла від тебе , не попередивши. Тобі наплювати на все і всіх . Тільки нащо ти вдаєш , що це не так ? 

— Не дурій. Повертайся додому.

— Пробач , але ні. Мені з тобою не по дорозі. Я хочу нормальних стосунків. Бути з чоловіком , а не з сусідом по кімнаті. В майбутньому хотілося б вийти заміж і мати дітей. А в тебе інші пріоритети.

Якщо ви думаєте, що він почав мене вмовляти , то помиляєтеся. Зробив , як маленька плаксива принцеска - образився і напився.