Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

— Розповіси потім, люба, це ж не критично.

Настя сприймає мою паузу по-своєму. Думає, що я бідна й нещасна, страждаю за чоловіком, який намагався мене вбити. Я і справді страждаю за чоловіком, але не за колишнім чоловіком. Вголос я цього, зрозуміло, не кажу. Не тому, що не хочу, просто… занадто боляче. Болючіше, ніж усі кулі, які в мене випустили за вказівкою Ігоря.

— Ні, — я хочу, щоб вона знала, як усе було. І знала, що з усього я запам’ятала. — Він вистрілив мені в ногу, потім у плече, а далі я не пам’ятаю, тому що впала. Знаю, що було страшенно боляче, горіло все тіло.

— Тобі ж небезпечно бути тут, — вона швидко дістає телефон, щоб комусь зателефонувати, але я миттю її зупиняю.

— Стривай. Мені не небезпечно. Він забрав мій телефон. У мене нічого немає, розумієш? Нічого. Я не зможу довести, що він якось причетний до аварії з Олею й батьками. Я не становлю загрози. Якби він сумнівався в цьому, я була б уже мертвою. Послухай, він один із найвпливовіших людей у місті. На рівні з ним тільки його суперники у виборах. Якби він хотів мене усунути, він би вже це зробив.

— Але навіщо взагалі тебе чіпати? Невже не можна було просто… забрати телефон, вкрасти його, не знаю, навіщо стільки знущань?

— Він же хотів мене налякати. Йому вдалося, — киваю. — Якщо він знову попросить бути його коханкою, навряд чи я відмовлюсь.

Я настільки налякана, що зараз ладна на що завгодно. Дійсно, якщо Ігор скаже зараз, що після виписки я буду з ним, я погоджуся. Тому що не хочу вмирати. І тому що занадто сильно його боюся. Коли я відмовлялася віддати йому телефон, навіть не припускала, як складно все буде. Я навіть подумати не могла, що він опуститься настільки низько.

— Боже, Лєро. Ти маєш все розповісти поліції, мусиш написати заяву й…

— І що? Дізнатися, що вона нічого не значить? Що в нього й там усе схоплено? Він же відразу дізнається про заяву, й тоді в мене раптовим чином зупиниться серце. Облиш, Настю, я в пастці, мене ледь не вбили, далі тільки гірше. Я не буду ризикувати.

— Але ж має бути вихід, я поговорю зі Стасом і він обов’язково допоможе.

— Ні! Ти ні з ким не будеш говорити, зрозуміла мене? Нікого не будеш просити про допомогу, я розберуся сама. Не смій наражати Даню на небезпеку. Або ти думаєш, що він зупиниться перед дитиною? Він чудовисько, Настю, отямся!

Я ледь не плачу через те, що подруга мене абсолютно не розуміє. Вона намагається захистити, але ж що зробить її Стас проти Ігоря? Він і його на той світ відправить, якщо він встане в нього на шляху. Мене він вбивати, я впевнена, не планував. Налякати до смерті, щоб я стала більш поступливою — так.

І я б стала. Якби мене в тій квартирі знайшов сусід, я б дійсно погодилася на все, що Ігор запропонує. Але мене знайшов Богдан. І я сповнена рішучості звернутися за допомогою саме до нього. Якщо хтось і здатен мені допомогти, то тільки він.

— Ми обов’язково що-небудь вигадаємо, — обіцяє подруга перед відходом. — Не хвилюйся.

Я ж розумію, що мені терміново потрібно дзвонити Богдану і просити, щоб він мене захистив, інакше, непоправне може статися ще з одними людьми, які мені дорогі.