Читати книгу - "Серденько Змія, Віолетта Котова"

Пройшло дев’ять років

Олег

 Сьогодні річниця нашого з серденьком весілля. Дев’ять років, звичайна цифра, не якийсь там красивий ювілей, та все одно привід покликати друзів до себе в гості. Ми все також жили в своєму будинку, тільки тепер з закінченим ремонтом, у повному комфорті, з великим подвір’ям, розваги та зручності для дітей на першому місці. Цього корисного досвіду набрався в «татка» Кирила. Ми жартома прозвали його великим татком, бо три роки тому Люба народила йому ще одного сина. Знову помножили своє палке кохання. Вагітність сталася незапланована, та радості Кіра не було межі,  вирішили однозначно народжувати.

 У Ліки з Сергієм так і залишилось двоє дітей, одинадцятирічний Русланчик та Маргаритка семи років. Обійшлись двома дітлахами, Сергій нарешті пішов на пенсію та втілив власну мрію, проводив багато часу з дружиною та дітьми. Вони багато мандрували світом, дивилися різні красиві закутки нашої планети, але завжди повертались додому, ні він, ні Ліка так і не схотіли залишатися жити десь за кордоном, тільки мандрівки та відпочинок. Ми частіше за все залишалися вартовими їх будинку, а десь раз на рік виривались на тиждень відпочивати разом. Добре, коли поряд є справжні друзі, не всім так щастить.

 Щодо мене, то я давно вже звільнився зі служби, Кирило наполегливо пропонував мені приєднатися до його охоронного бізнесу, бо самому нести всі складнощі ставало дедалі важче. Фірма розширялася, кількість співробітників та пропонованих послуг стрімко зростала. Тоді я й подумав, що досить вже працювати на користь держави, ще є час попрацювати й на себе. Так і зробив, чому друг дуже зрадів, бо більш надійного плеча годі й чекати. Так ми й працювали разом вже п’ять років.

 З Юлею весь цей час ми жили душа в душу, ніколи не думав, що від подружнього життя можна отримувати таке велике задоволення. Вже не боявся злякати своє щастя, втратити. Юля цілком і повністю належала мені, як власне і я їй. В першу чергу ми будували свої стосунки на основі довіри і поваги одне до одного, а кохання стало тістом з якого ми їх старанно ліпили. В купі це принесло нам двох красивих спільних синів. Тарасику було вже вісім років, а Іванку – чотири. Олесі вже виповнилося сімнадцять, весь цей час вона дуже товаришувала з Юлею, багато допомагала з братами. Юля практично стовідсотково замінила моїй донечці рідну матір. Ірина майже не з’являлася в нашому житті, після декількох невдалих спроб вплинути на Олесю, щоб підібратися ближче до мене, вона повністю втратила довіру дочки. Згодом колишня залишила нас в спокої, я не цікавився, але на скільки було відомо, вона поїхала десь за кордон у пошуках свого щастя. Нехай щастить, мені було все одно.

- Олеже… - ми сиділи на вулиці в альтанці, поки Люба з Лікою бавили молодших дітей, а Кирил щось активно обговорював з Сергієм біля мангала, ми з Юлею тримаючись за руки насолоджувались хвилинами спокою та радості.

- Що? – глянув на неї. Майже завжди відчуття було наче вперше, хотілося обійняти, обцілувати, та сховати під своє крило, усамітнитися від усього світу і кохатися поки на те вистачить сил.

- Ти бачив, як загорілася Олеся, коли приїхали хлопці?!

- А чому б їй і не радіти?! Вони росли разом, майже рідня. – я спостерігав за малечею, а тепер сфокусував погляд на старших, вони втрьох стояли з іншого боку.

 Максиму на вісімнадцятиріччя великий татко Кирил подарував новенький чорний автомобіль з автосалону. Син тепер не розставався з новим залізним другом, навіть Дениса вмовив їхати з ним окремо. Денис був старшим за брата на сім років, не зважаючи на досить велику різницю у віці, вони завжди дружили. Ден опікав малого, часто брав із собою на гулянки, хлопці були наче схожі й одночасно мали дуже різні характери. Мало хто знав, що вони мають різних батьків. Максим був прийомним сином Кирила, дитиною Люби від першого шлюбу, але Кір завжди вважав його рідним, і Максим Кирила теж. Ніколи не помічав, щоб відношення батька до Максима, чимось відрізнялось від відношення до рідного по крові Дениса. Мабуть, тому що дитинство Дениса пройшло у вихованні першого чоловіка його матері. Я похитав головою, в яку Санта Барбару потрапив мій друг в молоді роки! Та головне, що все закінчилось добре.

- Я думаю, що Олеся закохана в Дениса. – Юля висмикнула мене із роздумів, ошелешивши заявкою.

- Та ні! – я вказав рукою на дітей. Денис стояв спершись на капот автомобіля, склав руки на грудях й спостерігав, як Максим з Олесею весело щось обговорюють. – Ти помиляєшся. Подивись тільки на них. Макс з Леською завжди проводили дуже багато часу разом.

- Це так, бо вони близькі за віком, всього рік різниці. Денису не цікаво було з малими, в нього свої друзі є.

- Звісно, що є. Та я ніколи не помічав, щоб Леся звертала на Дена увагу.

- Вона горда дівчинка, яка знає собі ціну. – Юля на мить замислилась про щось своє. – Точно тобі кажу, вона до Дена не рівно дихає.

- Та ні, не може бути!

 Наш спір перервали друзі, які повернулися з шашликом, та кликали всіх до столу. А я вкотре дивився на цю кампанію і радів, бо вони за роки дружби стали моєю справжньою великою сім’єю.

Кінець!

От і все, мої любі друзі! Вітаю нас з завершенням чергової історії кохання! Ми разом з нашими героями пройшли пекло і потрапили до їх власного раю. Дякую кожному з вас, хто читав, підтримував, коментував! Ваша увага безцінна! Щиро вдячна!