Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Якусь мить мама роздратовано дивилася на дівчину, я боялася суперечки між ними, але нічого такого не сталося. Мама видихнула і вже спокійно обернулася до мене.

– Віто, сила банші це далеко не просто віщування смерті. У світі існують три групи сфарів.

– Так-так, я вже поінформована, – поспішно перебила я, закивавши головою, – Народжені, втілені та створені. Банші належать до народжених.

– Саме так, – задоволено посміхнулася вона, наче я правильно відповіла на екзаменаційне питання. – Народжені, вони ж істинні, були створені самою природою для підтримки балансу. Незважаючи на те, що всі заслуги люблять привласнювати собі відьми, – вона кинула швидкий погляд на Лілі, – банші вносили не менший внесок.

– Який?

– Життя і смерть – це невпинний потік енергії. Люди та сфари існують завдяки цій енергії всередині них. Але це не просто згусток сили, як звикли вважати відьми та маги. Це щось більше і глибше, що може відчути лише банші.

– Душа, – пошепки протягла я.

– Душа, – повторила мама. – Магії банші підвладні душі та сила, що міститься у них. Ми можемо читати минуле, теперішнє та майбутнє по ниточках душі. А у смерті просто одна з найсильніших енергетик, тому її найпростіше вловити, особливо якщо вона близько.

– Я однаково не зрозуміла, до чого тут збереження балансу?

– Коли людина вмирає, енергія вивільняється. Найчастіше вона самостійно розподіляється у природі, але іноді щось не дає цьому відбутися і тоді її потрібно розсіяти.

– Чому так трапляється?

– Якщо в енергетичному потоці відбулися зміни, – відповіла Лілі. – Наприклад, за життя людина зазнала серйозного магічного впливу або сама смерть сталася через надприродні події. У такому разі в аурі людини залишається слід магічної енергії, сильнішої за її власну, що створює певний дисонанс і після смерті не дає вплестися в потоки природи.

– З людьми все простіше, – піднімаючи голос почала мама. – А от енергія сфарів набагато концентрованіша і без сторонньої допомоги розсіятися не може. І цим займалися банші. В наших силах було розщепити заряди енергії та безпечно розподілити. Для банші це не складає труднощів, тоді як відьмам знадобиться зібрати шабаш, щоб впоратися з одним згустком енергії, – вона розтягла губи в самовдоволеній посмішці.

– Ви перебільшуєте, – з нагнаною добродушністю відповіла Лілі.

– А що буде, якщо цю енергію не розсіяти, – не звертаючи на них уваги, спитала я. Мені згадався той день, коли все почалося. Після смерті старійшина на парковіці я бачила цю енергетичну сферу. Тоді я знищила її на підсвідомому рівні, але що якби вона так і залишилася висіти у повітрі.

– Вона перетвориться на привида, – спокійно відповіла мама.

– В теорії, – з натиском додала відьма. – Таких випадків давно не було.

– Привиди? – з глузуванням перепитала я. – Ті безтілесні істоти, що й пір'їнку зрушити не можуть.

– Не ті, – хрипко відповіла Лілі, а на її обличчі я вперше побачила страх. Коли дівчина, яка не замислюючись ризикує своїм життям, чогось боїться – це вже не здається смішним.

– Привиди – це не один із видів сфарів. Це взагалі не живі істоти, – тон мами став повчальним, як на уроках у школі. – Проходить багато часу, перш ніж чиста енергія трансформується у те, що прийнято називати привидом. Це створіння вже не є душею людини, не має її спогадів, не може відчувати емоції та почуття. Це просто концентрація енергії, яка має лише одну мету – знайти живу плоть. Як ти і сказала, вони безтілесні, а це неприродно. Вони не можуть так існувати і тягнуться до тепла та сили людського тіла. В одному тілі не можуть співіснувати два різні енергетичні потоки, тому коли привиди знаходять живе тіло, вони намагаються спустошити його від наявної душі і зробити його просто вмістилищем. До їхньої біди це неможливо.

– Тобто вони просто вбивають людину? – не зовсім зрозуміла я.

– Ні, не просто вбивають. Вони її знищують, – тихо відгукнулася Лілі. – Правильний порядок речей – спочатку помирає тіло, а потім поступово розсіюється енергія. Але якщо зробити навпаки – знищити згусток сили – тоді тіло не зможе фізично існувати у цьому світі. Воно не помирає, вона просто випаровується. Наче ніколи й не було. У давнину, коли відслідковувати появу привидів було складніше, один такий міг знищити все поселення, не залишивши й сліду. У світі є поняття «міста-привиди», так ось люди їх не просто покинули, вони самі зникли.

– Якщо це так небезпечно, а банші можуть запросто цього запобігти, чому їх винищували?

– Тому що відьми вирішили, що впораються з цим завданням краще, – з відразою відповіла мама.

– А може, тому що банші вбивали всіх поспіль, у кому помічали перші сліди смерті, – ніби ні до кого не звертаючись, розмірковувала Лілі вголос.

Я згадала, як дівчина вже казала мені про це. Тепер я могла дізнатися, що було насправді.

– Мам, це правда?

– Віто, зрозумій, першим банші було досить складно. Поселення людей були розкидані по всій земній кулі, і далеко не в кожному жили банші або хоча б відьми для придушення енергії померлих, і це вже не говорячи про енергію сфарів. Тому банші були змушені кочувати все життя, оминати всі можливі міста та села і всюди розсіювати ті душі, що не змогли впокоїтися з миром. І це у кращому випадку. Часто доводилося знищувати привидів, які встигли утворитися. А це, окрім складності, означало чимало жертв, котрих ці привиди вже встигли вбити.