Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

І ця перевага, як не крути, мала зворотний бік.

— Едварде, — прошепотіла я, м'яко торкаючись зап'ястя чоловіка, щоб у разі чого зупинити його руку. Ну, хоч би спробувати.

Хорас, здається, теж зрозумів, що жарти закінчилися, тож завмер, не намагаючись вирватися. До того ще повільно підняв руки й промовив одними губами:

— Не тут.

У провулку повисла тиша. Тяжке чоловіче сопіння на її тлі звучало просто дуже-дуже помітно. І багатообіцяльно.

— Куди? — Нарешті уточнив Ед.

Хорас у відповідь трохи кивнув у напрямок, протилежний нашому тимчасовому будинку. Ех, логічно, звісно. Прощай тепла вода та заслужений відпочинок. Я чесно хотіла привести себе у порядок, виспатися, вмитися і причесатися, як годиться пристойній людині, але, мабуть, іншим разом. Дякую, хоч переодягнутися я встигла в будинку Вільяма — все-таки лазити по дахах у штанах і м'яких замшевих туфлях у рази зручніше, ніж у сукні до землі та в чужому взутті, що лише умовно підходить за розміром.

Після недовгого вагання Едвард таки випустив бранця. Хорас полегшено видихнув, але дарма.

— Смикнешся хоч на півкроку не туди, куди маєш — пошкодуєш. Спробуєш втекти — отримаєш ніж у спину, — коротко пообіцяв Ед. — А тепер — уперед.

І, підкреслено-зневажливо вклонившись, зробив запрошувальний жест у бік виходу з провулка. Хорас з підозрою зиркнув на блискуче лезо, потім розвернувся і пішов першим, показуючи дорогу.