Читати книгу - "Книга імен"

«Гора — немов жінка, — говорив йому Гатч під час першого складного сходження, коли він був уже досить дорослим, щоб оцінити метафору. — Злийся з нею. Перетворись на одне ціле з нею».

Девід обійняв колону всім тілом. Руки намацали ще одне заглиблення. Він — скеля. Він — єдине ціле з цією вежею.

Повітря розірвав несамовитий крик. Крик Стейсі — просто в нього над головою. Рука зірвалась, ухопила пустоту, — і нога втратила опору.

ріспін увесь напружився, коли в Кабінеті ситуацій пролунав голос його батька. Дуже вчасно, чорт забирай. Проте синовнє роздратування розтануло, бо він почув і жіночий голос — з ізраїльським акцентом.

— Куди ви мене привели? Що ви робите?

Вона була у відчаї. Налякана. Кріспін усміхнувся.

— Глянь лише, хто в нас вештається по сходах, — оголосив його батько й витяг на балкон Йаель Гар-Пац.

— От і добре, — Кріспін усміхнувся ще ширше, його тішило, як небезпечно балансує на парапеті перелякане дівча. — Ваш кумир має бути неподалік.

— Час закінчувати, — нетерпляче втрутився Мофулатсі. — Що затримує Ортегу в цьому порочному світі? — Він глянув на годинник і різко підвів голову, бо на балкон увірвався Рауль.

— Ортегу вбито. Доміно також. — Його різні очі втупились у зблідле обличчя Стейсі Лахман. — Немає чого зволікати. Убий її.

Мофулатсі зробив крок уперед із виглядом владної рішучості.

— Тепер я найголовніший. Зміє, віддай потаємну мені. Мені належить честь цієї фінальної смерті.

— О ні, — глузливо відповів Кріспін, і погляд його, сповнений бездонного гніву, блукав по зоні реєстрації. — Кінець буде тоді, коли скажу я. Шепарде! Де ти, Шепарде?!

— Я тут. — Девід стрибнув із заднього карниза стіни на балкон. Гносеї та Йаель приголомшено повернулися до нього, а він ішов просто на Кріспіна. — Здається, ти хотів здійснити обмін.

евід простягнув обідрану, закривавлену долоню. На ній виблискував агат — яскравий, як і жага в очах Кріспіна.

— Іди, візьми його, якщо посмієш, — піддражнював Девід.

У нього перехопило в горлі: він боявся побачити нажахане личко Стейсі, почути її тихі схлипування. Девід не зводив очей із Мюллера, і все залежало від цього моменту.

— Віддай мені дівчинку, — сказав Девід, — і забирай свій агат.

— Я так і так заберу свій агат, — губи Мюллера розповзлись у глумливій посмішці. — Коли ти побачиш, як вона падає вниз.

— Так і знав, що в тебе не вистачить духу забрати камінь із моєї руки. — Девід підкинув і впіймав агат. — Навіть у дитинстві ти тільки вдавав відчайдуха, був хоробрий лише на словах. Подивись-но на себе... Ховаєшся за дитину. Так хто з нас боягуз, Мюллер?

— Що за дурниці? — вибухнув Мофулатсі. — Зміє, дай це дівча мені. Рауле, убий їх!

Девід кинув погляд на чоловіка з оливковою шкірою — Рауль вихопив пістолет. Його очі! Подив і гнів затопили свідомість Девіда. Одне око синє, друге — каре. Це він.

Просто перед ним стояла та погань, що вбила Гатча. Викрала Стейсі. А зараз уліпить по кулі йому та Йаелі.

Девід не мав що втрачати. Усі погляди зійшлися на ньому, а пістолет цілив йому в голову.

— Отже, ти не хочеш повернути агат?

Серце шалено билось об понівечені ребра. Він зробив крок до Кріспіна, потім іще один, підкидаючи самоцвіт на долоні. Кріспінові варто було простягти руку.

— Поверни мені мої роки! — загорлав Кріспін. — Ти пішов уперед, до світла, а мене поглинула темрява. Ти просто отримав оті імена, а я змушений був видобувати їх удень і вночі.

— Бідолашний Кріспін, — закопилив губу Девід. — Хочеш цей агат, Мюллере? Тримай!

Кріспін зойкнув, коли Девід розмахнувся й кинув агат. І той злетів дугою. Прогримів постріл. У ті півсекунди, коли Мюллер уражено стежив за агатом, який перелетів через парапет балкона, Девід метнувся вперед, до Стейсі, проте Кріспін не послабив своєї мертвої хватки.

— Девіде! — Стейсі вхопилася за його плечі.

Він відчайдушно тягнув її, напруживши всі м'язи аж до пекельного болю, намагаючись вирвати, звільнити Стейсі. Раптом він помітив, що Ерік Мюллер схопив палицю сина, яку той залишив на балконі. Девід приготувався до удару.

Натомість він мало не остовпів, побачивши, що Мюллер хвицьнув по плечах власного сина. Кріспін заволав од болю й несподіванки, у