Читати книгу - "Марсіянин"

– Не поспішай, головне обчислити все правильно, – сказала Льюїс. – І не починай корекцію, поки я не скажу. Не можна крутити кораблем, поки Бек назовні.

– Прийнято, – сказав Мартінез. За мить він додав: – Гаразд, корекція розрахована, готовий її застосувати.

– Чекай, – сказала Льюїс.

•••

Знову одягнувши скафандр, Фоґель розгерметризував шлюз №2 і відкрив зовнішні двері.

– Нарешті, – сказав Бек, залазячи всередину.

– Вибач за затримку, – сказав Фоґель. – Я мусив зробити бомбу.

– Ох і дивний же нині день, – сказав Бек. – Командире, Фоґель і я на позиції.

– Прийнято, – відповіла Льюїс. – Притуліться до передньої стіни шлюзу. Перевантаження в один g триватиме десь чотири секунди. Переконайтесь, що ви обидва міцно прив’язані.

– Прийнято, – сказав Бек, закріплюючи свою линву. Двоє чоловіків притулилися до стіни.

•••

– Гаразд, Мартінезе, – сказала Льюїс. – Розвертай нас у потрібному напрямку.

– Прийнято, – сказав Мартінез, застосовуючи корекцію положення.

Йогансен запливла на місток під час корекції. Кімната оберталася навколо неї, тож вона вхопилася за ручку.

– Бомба готова, запобіжник заблоковано, – сказала вона. – Я можу підпалити її, дистанційно увімкнувши панель освітлення №41.

– Замкни місток і займи своє місце, – сказала Льюїс.

– Прийнято, – мовила Йогансен. Розблокувавши аварійний замок, вона міцно закрила вхід на місток. Кілька поворотів – і справу було зроблено. Вона повернулася на своє місце і запустила швидку перевірку.

– Збільшую тиск до 1,03 атмосфери… Тиск тримається.

– Прийнято, – сказала Льюїс. – Час до перехоплення?

– Двадцять вісім секунд, – сказала Йогансен.

– Ого, – сказав Мартінез. – Ледве встигли.

– Ти готова, Йогансен? – спитала Льюїс.

– Так, – відповіла Йогансен. – Залишилось один раз клацнути.

– Мартінезе, як напрям?

– Рівнісінько так, як треба, – доповів Мартінез.

– Пристебніться, – сказала Льюїс.

Усі троє затягли ремені крісел.

– Двадцять секунд, – сказала Йогансен.

•••

Тедді сів на своє місце в кімнаті для почесних гостей.

– Як справи?

– За п’ятнадцять секунд вони підірвуть ВШ, – сказав Венкат. – А ти де був?

– Говорив з Президентом по телефону, – сказав Тедді. – Думаєш, у них вийде?

– Гадки не маю, – сказав Венкат. – Зроду не почувався таким безпорадним.

– Якщо це тебе втішить, – сказав Тедді, – то десь так почуваються всі, хто на цій планеті.

По той бік скла туди й сюди крокував Мітч.

•••

– П’ять… чотири… три… – казала Йогансен.

– Тримайтеся, – сказала Льюїс.

– Дві… одна… – продовжувала Йогансен. – Вмикаю панель освітлення №41.

Вона натиснула «Enter».

Всередині Фоґелевої бомби струм з корабельної системи освітлення побіг через тонкий оголений дріт. Той швидко нагрівся до температури займання цукру. Те, що в земній атмосфері було б лише шкварчанням, стало нестримним горінням у середовищі чистого кисню всередині мензурки. Менш, ніж за одну десяту секунди, неймовірний тиск всередині розірвав її, на шматки розламавши вибухом двері шлюзу.

Повітря з «Гермеса» рвонуло через пробитий ВШ, штовхаючи «Гермес» у протилежному напрямку.

Фоґеля і Бека притисло до стіни шлюзу №2. Льюїс, Мартінез і Йогансен трималися в своїх кріслах. Перевантаження не було сильним. По правді, воно було меншим за силу тяжіння на поверхні Землі, але уривчастим і нерівномірним.

За чотири секунди поштовхи стихли, і на кораблі знову запанувала невагомість.

– Реакторний відсік тримає тиск, – доповів Мартінез.

– Місток теж, – сказала Йогансен. – Як бачите.

– Пошкодження? – спитав Мартінез.

– Поки що невідомо, – сказала Йогансен. – Камера 4 направлена вперед. З неї не видно жодних пошкоджень корпуса навколо ВШ.

– Потім про це подумаємо, – сказала Льюїс. – Яка відносна швидкість і відстань до АПМ?

Йогансен швидко застукала клавішами.

– Ми наблизимося на тридцять два метри, швидкість дванадцять метрів на секунду. Ми отримали навіть більшу тягу, ніж сподівалися.

– Вотні, – сказала Льюїс. – План спрацював. Бек іде по тебе.

– Гооол! – відгукнувся Вотні.

– Беку, – сказала Льюїс. – Твій вихід. Дванадцять метрів на секунду.

– Непогано, – відповів Бек.

•••

– Я вистрибну назовні, – сказав Бек. – Це має дати мені ще два чи три метри на секунду.

– Зрозумів, – сказав Фоґель, притримуючи Бекову линву. – Щасти вам, докторе Бек.

Упершись ногами в стіну, Бек зігнувся і вистрибнув зі шлюзу.

Вилетівши у відкритий простір, він встановив напрямок. Швидкий погляд направо повідомив йому те, що він не міг побачити зі шлюзу.

– Візуальний контакт! – сказав Бек. – Бачу АПМ!

АПМ майже нічим не нагадував той космічний корабель, який пам’ятав Бек. Колись гладенькі обриси стали недоладним скупченням відсутніх частин обшивки й порожніх кріплень, на яких раніше трималося різне некритичне обладнання.

– Господи, Марку, що ти наробив зі своїм кораблем?

– Ти ще мій марсохід не бачив, – відповів Вотні.

Бек полетів курсом перехоплення. Він безліч разів робив це під час тренувань. Умовою його практичних завдань був той випадок, якби йому довелося рятувати товариша, в котрого порвалася линва, але принцип лишався тим самим.

– Йогансен, – сказав він. – Ти бачиш мене на локаторі?

– Підтверджую, – відповіла вона.

– Повідомляй мою відносну швидкість кожні дві секунди чи скільки.

– Прийнято. П’ять і дві десятих метри на секунду.

– Гей, Беку, – сказав Вотні. – у фасаді чимала діромаха. Я вилізу до неї й чекатиму, щоб вхопитися за тебе.

– Заперечую, – втрутилася Льюїс. – Ніхто не рухатиметься неприв’язаним. Залишайся в своєму кріслі й не чіпай ремені, поки не прикріпишся до Бека.

– Зрозумів, – сказав Вотні.

– Три й одна десята метра на секунду, – повідомляла Йогансен.

– Трохи полечу за інерцією, – сказав Бек. – Спочатку наздожену його, а тоді гальмуватиму. – Він повернувся, готуючись до наступного ривка.

– Одинадцять метрів до цілі, – сказала Йогансен.

– Зрозумів.

– Шість метрів, – сказала Йогансен.

– І-і-і зворотній хід, – сказав Бек, знову запускаючи двигунці рюкзака. Перед ним пропливав АПМ.

– Швидкість? – спитав він.

– Один і одна десята метра на