Читати книгу - "Бігун у Лабіринті"

«Можливо, вдасться його затримати, — крикнув він до Терези. — Поквапся!»

«Майже закінчила», — відповіла вона.

Грівер знову випустив шпичаки, посунув уперед і, викинувши іншу кінцівку, озброєну величезними кігтями, з клацанням спробував вихопити у хлопця спис. Томас замахнувся і, вклавши в удар усю силу, згори гепнув списом по клішні, поціливши в основу знаряддя. З гучним тріском і хлюпанням механічна кінцівка випорснула з кріплення і впала на підлогу. Майже відразу з рота істоти вихопилося пронизливе виття. Вона знову відступила, так само блискавично втягнувши шпичаки.

— А цих гадів можна здолати! — переможно вигукнув Томас.

«Комп'ютер не дає ввести останнє слово!» — пролунав у голові Терезин голос.

Томас її ледь розчув, тому не зрозумів, про що вона говорить. Йому було не до того: намагаючись скористатися тимчасовою безпорадністю грівера, він з войовничим гуком кинувся вперед. Щосили розмахуючи списом, хлопець вискочив на м’яку спину істоти і з гучним хрускотом відбив ще дві механічні «руки», що потягнулися були до нього. Потім напружив ноги, відчуваючи, як вони з бульканням занурюються в слизьку шкіру почвари, заніс списа над головою і всадив його в монстра. З рани бризнув фонтан липкої жовтої рідини, заливаючи Томасу ноги, та він і не думав відступати і намагався якнайглибше встромити зброю в огидну тушу. Нарешті випустив ратище з рук і зіскочив на підлогу, щоб знову приєднатися до Терези й Чака.

З дивною для себе насолодою Томас спостерігав, як грівер конвульсивно тіпався, розбризкуючи на всі боки жовту оливу. Він то втягував, то випускав шпичаки зі шкіри, а решта інструментів без ладу молотили на всі боки, врізаючись у тіло самого господаря. Невдовзі грівер став затихати, з кожною краплею крові а чи палива втрачаючи сили.

За кілька секунд він узагалі припинив ворушитися. Томас не міг повірити. У нього це просто в голові не вкладалося: він щойно здолав грівера — одну з почвар, які два роки тероризували глейдерів.

Хлопець озирнувся через плече на Чака. Хлопчик стояв неподалік, роззявивши рота.

— Ти його вбив, — прошепотів Чак і засміявся, наче враз вирішилися всі проблеми.

— Виявилося, що це не так уже й важко, — пробурмотів Томас і подивився на Терезу.

Дівчина відчайдушно молотила пальцями по клавіатурі. Він одразу ж зрозумів: щось пішло не так.

— У чому проблема? — гукнув він. Підскочивши до Терези, він подивився їй через плече і побачив, що вона знову і знову намагається набрати слово «ТИЦЬ», але марно — букви ніяк не хотіли з’являтися на екрані.

Дівчина вказала пальцем на брудне скло монітора, єдиною ознакою життя якого було тьмяне зеленаве світіння. Екран був порожній.

— Я ввела всі слова, одне по одному. Кожне відображалося на екрані, звучав сигнал — і воно зникало. Але останнє слово набрати не виходить. Узагалі нічого не відбувається!

Почувши це, Томас похолов.

— І… чому?

— Я не знаю! — вона повторила спробу, потім ще раз. Слово не з’являлося.

— Томасе! — заверещав Чак у них за спиною. Томас обернувся і побачив, що хлопчик показує на вхід у нору, через яку пхався ще один грівер. Просто в них на очах монстр гепнувся на труп свого родича, і відразу по тому в отворі показався ще один грівер.

— Що там таке?! — істерично заверещав Чак. — Ви казали, вони відключаться, щойно ви введете код!

Двоє гріверів стали рівно і, виставивши шпичаки, посунули на глейдерів.

— Не виходить ввести слово «ТИЦЬ», — промовив Томас, не так відповідаючи хлопчикові, як намагаючись знайти рішення…

«Нічого не розумію», — пролунав Терезин голос.

Грівери невблаганно наближалися, були вже за кілька футів. Відчуваючи, як страх починає паралізувати волю, Томас напружився і гнівно звів кулаки догори. Це повинно було спрацювати! Код повинен був…

— Може, треба просто натиснути оту кнопку? — промовив Чак.

Томаса так ошелешила несподівана пропозиція, що він навіть відвернувся від гріверів і втупився у хлопчика. Той показував на якусь цятку майже біля підлоги, просто під екраном і клавіатурою.

Не встиг Томас бодай пальцем ворухнути, Тереза вже сиділа навпочіпки. Згораючи від цікавості й сповнений надії, Томас блискавично кинувся на підлогу поруч із нею, щоб як слід роздивитися кнопку. Виття і гарчання гріверів уже лунали в нього за спиною, і хлопець відчув, як гострий кіготь підчепив футболтку і вперся в тіло. Томас не відреагував.

В стіну на висоті кількох дюймів од підлоги була вмонтована невелика червона кнопка. На ній чорним було написано два слова — настільки помітні, що Томас здивувався, як досі їх не зауважив.

Зі ступору хлопця вивів різкий біль: один з гріверів схопив його двома клішнами і потягнув назад. Другий підповз до Чака і заніс над хлопчиком довге лезо.

Кнопка.

— Тисни! — вереснув Томас так голосно, як людина й верещати не може.

І Тереза так і зробила.

Щойно вона тицьнула в кнопку, раптом все стихло. А потім звідкись із глибини темного тунелю долинуло, як роз’їжджаються двері.

Грівери вимкнулися майже миттєво: залізні кінцівки втягнулися в м’які тіла, прожектори згасли, мотори заглухли. А двері…

Розтиснулися клішні чудовиська, що схопило його, і Томас гепнувся на підлогу. Попри біль од кількох глибоких порізів на спині та плечах, хлопця охопила така ейфорія, що він і не знав, як реагувати. Він хапав ротом повітря, потім розсміявся, потім почав схлипувати, знову засміявся.

Чак миттю відскочив від гріверів і налетів просто на Терезу. Вона обійняла хлопчика і міцно пригорнула до себе.

— Це твоя заслуга, Чаку, — сказала дівчина. — Ми так зациклилися на безглуздому коді, що нам і на думку не спало, що «ТИЦЬ» слід розуміти буквально. Останнє слово, останній шматочок пазлу.

Томас знову розсміявся, дивуючись, що здатний на сміх після всього