Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Попрощавшись, Тихін вийшов з кабінету й попрямував на вулицю. Єдине, що він зараз розумів, так це те – що нічого не розумів. Він готовий був до звільнення, або в кращому випадку – роботу в патрульці, а тут задоволений шеф та ще й підвищення.
Зупинишись, Маєвський сперся спиною на прохолодну стіну відділку. Так дихалось легше. І думалось теж, хоч думки й блукали, як перелякане стадо овець без пастуха.
– Тихоняка! – Воровських опинився поруч і дістав з кишені… сигару з золотих запасів тестя в кабінеті.
– Нічого собі! Жити набридло? – кивнув на неї Тихін.
– Вже можна… – загадково відповів друг.
– Сашко! Ти мене лякаєш! Може хоч щось з-біса поясниш?
– Не знаю навіть з чого почати… – смачно затягнувся темним густим димом і, звісно, ж закашлявся.
– З головного почни! Що щойно за чортівня була?!
– Тебе підвищили за гарно виконане завдання.
– Я його провалив з таким тріском, що ледь вуха заклало!
– Ні, ти розплутав клубок, знайшов виконавців і самого Вітренка пов'язав. Хіба цього мало?
– Це ти вийшов на його людину, а не я!
– І що? Вхідні дані я отримав від тебе.
– Підвищити мали тебе! – не заспокоювався Тихін. – Я зараз піду й скажу Миколайовичу, що…
– Він мене не підвищить.
– Це ж чого?
– Бо в мене рапорт на звільнення підписаний.
– Що?? – Тихін зрозумів, що недарма сперся на стіну. Так би чого доброго й впав. Занадто багато всього, як для одного дня.
– Я звільнився.
– Через мене?
– Звісно! Мій коханий знайшов собі іншу… Та не дививсь ти так на мене, пуп землі! Звісно що не через тебе!
– А чому тоді?
– Я їду. Ми з Анею їдемо.
– Куди? – Тихін почував себе, як старий пес, якого вперше взяли на природу. Все таке цікаве, але ж з-біса взагалі не зрозуміле!
– В Тайланд.
– Що??
– Тихоняка, в тебе зараз очі випадуть. Збав трохи, а то я за твоє душевне здоров'я переживаю. Короч, Анечка пішла на якісь курси. Самовдосконалення і тому подібна фігня. За кілька місяців вона там виросла і переросла всіх. І їй запропонували роль коуча.
– Кого?
– А, сорян, вчителя типу. Чи тренера. В Таї. Проживання, харчування й зарплата така, що нам двом можна жити на неї не один місяць, а три.
– Оце так… Давно ти знав про це?
– Тиждень. Але не точно. Тому мені підвищення, як ти собі розумієш, ні до чого.
– Це тому ти сказав, що я…
– Ну а чому б і ні? Мені то все – як мертвому припарка, а тобі – дуже до речі.
– Коли їдете?
– Через два тижні.
– Мдаа. Все важче і важче. Голова зараз лусне, що я можу сказати.
– Ну “дякую” скажи, чи шо?
– Звісно дякую, друже! Ти врятував мене і не уявляєш як я…
– Та припини! Пожартував я! Не треба меня дякувати. Кращою подякою буде твоя задоволена пика.
– Пика поки шокована, а не задоволена. А як Миколайович?
– А йому що? Аби доня щаслива була. Навіть квитки нам купив вже.
– Ясно…
– Ти там з Жанною швидше вирішуй! Я хочу на ваше весілля потрапити.
– Весілля? Оце ти загнув… Я незнаю, чи пропозицію вона прийме…
– Здурів? Ти скільки її рятував! Я можна такому відмовити?
– Сподіваюсь, ти правий.
Тихін дуже тепло попрощався з другом. З Сашком у них всього було, але й на допомогу одне одному завжди приходили. А вчинок Воровських зараз – то взагалі ціни не має. Навіть, зважаючи на те що, він по суті нічого не втратив…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм», після закриття браузера.
