Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

Страйк раптом відчув утому. Яка книга була б з цієї манії?

— ...а то він просто мене дурив, щоб я ділилася найпотаємнішими думками й почуттями, а Кет! Він таке заподіяв Кет! Ви не уявляєте! Я радію, що та його сука-жінка вбила його! Бо якби не вона, то...

— Чому,— спитав Страйк,— ти кажеш, що Квайна вбила його дружина?

— Бо Кет має докази!

Коротка пауза.

— Які ще докази? — спитав Страйк.

— А тобі все скажи! — закричала Піппа, істерично підсміюючись.— Ти б і не від того!

— Якщо вона має докази, то чому не несе до поліції?

— З жалості! — крикнула Піппа.— 3 почуття, про яке ти навіть гадки...

— Чому,— сварливо запитали з-за дверей,— ви ніяк не вгамуєтеся?

— Ох чорт,— буркнув Страйк, коли непевний силует містера Кроуді з нижнього поверху впритул наблизився до скла.

Робін пішла відчинити двері.

— Вибачте, містере Кроуді, ми...

Піппа водномить підхопилася з дивана. Страйк спробував перехопити її, але від різкого руху дико заболіло коліно. Відштовхнувши містера Кроуді, дівчина втекла, брязкаючи сходами.

— Облиш! — гукнув Страйк до Робін, яка приготувалася гнатися за Піппою.— Принаймні її ніж у мене.

— Ніж? — злякався містер Кроуді, і ще п’ятнадцять хвилин довелося умовляти його не йти до орендодавця (бо через увагу преси після справи Лули Лендрі графічний дизайнер сильно нервував і жив у постійному страху, що по Страйкову душу прийде новий убивця і помилиться офісом).

— Господи Боже,— вимовив Страйк, коли Кроуді врешті вдалося здихатися. Він важко опустився на диван; Робін підтягнула комп’ютерний стілець, і кілька секунд вони дивилися одне на одного, а потім почали сміятися.

— Оце ми з тобою добре розіграли доброго й злого копа,— сказав Страйк.

— Я не прикидалася,— зізналася Робін.— Мені дійсно було її шкода.

— Я помітив. А мене, на якого вона напала, не шкода?

— А вона дійсно хотіла тебе зарізати чи просто накрутила себе? — скептично озвалася Робін.

— Ідея їй, мабуть, подобалася більше, ніж її втілення в життя,— погодився Страйк.— Біда лише в тому, що немає значення, хто тебе заріже — якась навіжена чи професійний убивця. Все одно будеш мертвий. І що взагалі вона б отримала, якби зарізала мене?

— Материнську любов,— тихо відповіла Робін.

Страйк питально глянув на неї.

— Власна мати від неї відмовилася,— пояснила Робін,— і в неї зараз важкий період — гадаю, вона п’є гормони, і бозна-що ще потрібно робити перед операцією. Піппа думала, що має нову сім’ю, так? Гадала, що Квайн і Кетрин Кент будуть їй за нових батьків. Вона і нам казала, що Квайн називав її другою донькою і в книжці зобразив як доньку Кетрин Кент. Але в «Бомбіксі Морі» він показав її світові як напівчоловіка-напівжінку. Ще й натякнув, що насправді вона хотіла б з ним переспати. Новий батько,— провадила Робін,— дуже сильно її підвів. Але мама і досі любить її, маму теж зрадили, тож Піппа вирішила помститися за них обох.

Вона не змогла стримати усмішки, таким враженим здавався Страйк.

— Чого ти тільки покинула навчання на психолога?

— Довга історія,— відповіла Робін, відвертаючись до комп’ютера.— Вона досить юна... років двадцять, як гадаєш?

— На вигляд десь так,— погодився Страйк.— Шкода, що нам не випало нагоди розпитати, що вона робила після Квайнового зникнення.

— Вона цього не робила,— упевнено мовила Робін, розвертаючись до нього.

— Мабуть, твоя правда,— зітхнув Страйк,— як мінімум тому, що пхати собаче лайно у скриньку — то якось дрібно, коли вже випустила жертві тельбухи.

— І здається, що з планами та їхнім виконанням у неї кепсько, так?

— Це ще м’яко кажучи,— погодився Страйк.

— Ти заявиш на неї в поліцію?

— Не знаю. Можливо. От чорт! — він ударив себе по лобі.— Ми ж так і не дізналися, чому в книжці вона співає!

— Здається, я маю здогад,— сказала Робін, трохи поклацавши клавішами і проглянувши знайдену інформацію на моніторі.— Спів — це щоб пом’якшити голос... вокальні вправи для трансгендерних осіб.

— І все? — не повірив Страйк.

— А що — тут не було б на що ображатися? — спитала Робін. — Та ну — він прилюдно кепкував з дуже особистих речей...

— Я не це мав не увазі,— озвався Страйк.

Він подивився у вікно, міркуючи. Сніг падав рясно й швидко.

Трохи згодом Страйк спитав:

— А що було у книгарні?

— Боже, а я була й забула!

Робін розповіла про продавця, який переплутав перше і восьме листопада.

— От старий телепень,— прокоментував Страйк.

— Ну, це грубо,— заперечила Робін.

— Кажеш, він був дуже самовпевнений? Те саме щопонеділка — щопонеділка ходить до друга Чарльза...

— Але що то був за вечір — коли просів ґрунт чи коли єпископи зреклися Риму?

— Кажеш, він стверджує, що той Чарльз перервав його історію про Квайна в книгарні новиною про вирву?

— Так він сказав.

— Тоді я за те, що Квайн заходив до крамниці першого числа, а не восьмого. Старий запам’ятав, що між цими речами був зв’язок. Телепень, усе переплутав. Хотів вірити, що бачив Квайна після зникнення, хотів допомогти встановити час смерті — от і почав підсвідомо шукати причину вважати, що все сталося в понеділок, коли могло мати місце вбивство, а не в понеділок за цілий тиждень до того, як у когось виникли причини цікавитися Квайном.

— Та все одно Квайн йому сказав дещо дивні речі, якщо вірити старому, правда? — зронила Робін.

— Так, дивні,— погодився Страйк.— Зайшов по поживу для розуму перед відпусткою... тобто він уже планував зникнути за чотири дні до сварки з Елізабет Тассел? Уже планував піти на Тальгарт-роуд — і це після всіх років, що він ненавидів той будинок і уникав його?

— Ти розкажеш про це Анстису? — спитала Робін. Страйк відповів кислим смішком.

— Ні, не розкажу. Ми не маємо справжніх доказів того, що Квайн там був першого числа, а не восьмого. До того ж ми з Анстисом трохи посварилися.

Знову виникла довга пауза, а