Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

У дорозі не обійшлося без пригод. Одного разу він задрімав, і течією човен віднесло до берега. Ще трохи, і він потрапив би в пащу гіпопотама. Іншим разом човен ледве не перекинувся, наскочивши на величезного крокодила. Упади Матіуш у воду, негренята марно чекали б допомоги.

Спочатку Матіуш склав план дій. Але потім усі думки випарувалися з голови, немов він став машиною, яка занурює у воду весла, або корабельним гвинтом, який він бачив під час першої поїздки до Бум-Друма.

Побачивши на березі місто, Матіуш не відчув ні радості, ні полегшення.

Он білі люди. Пошта. Телеграф. На березі річки, у садку, будиночок телеграфіста. Подумати лише, там із голоду і від хвороб помирають діти, а тут люди живуть спокійно, ні про що не підозрюючи. Телеграфіст поливає квіти на клумбі, а весела дівчинка в білому платтячку, така ж маленька, як Ала, їсть хліб із медом.

— Ви телеграфіст?

— Так. А що?

— Мені треба терміново надіслати телеграму.

— Зачекайте, юначе, ще немає дев’ятої. Поки сонце не почало припікати, треба полити квіти.

— Я не можу чекати.

Матіуш відчуває, що зараз впаде й засне. І проспить сто років. А там чекають діти.

— Я — король Матіуш.

— Король Матіуш?!

— Я дві ночі не спав. Там помирають діти. Терміново потрібна допомога.

Телеграфіст поставив на землю лійку. Матіуш схопив її й вилив воду собі на голову, щоб прогнати сон.

— Швидше, а то я засну.

— Гаразд, підемо!

— Михасю, ти ж іще не снідав, — почувся жіночий голос.

— Я зараз повернуся.

— Випий хоч молока.

Але Матіуш вчепився в телеграфіста й не відпускає.

— Швидше!

— Іду-іду!

А сам зав’язує краватку.

Нарешті вони біля телеграфного апарату.

— Ну, що передати?

— Не знаю. — простогнав Матіуш тужливо. — Як отримаєте відповідь, негайно розбудіть мене.

Телеграфіст обернувся, а Матіуш уже спить.

Оце так історія! Телеграфіст зателефонував поліцмейстерові. Але той ще спав: учора пізно повернувся з балу в губернатора.

«Якщо так, — подумав телеграфіст, — пошлемо телеграму начальникові порту».

Сьогодні восьмій ранку, — застукав апарат, — з’явився невідомий хлопчик, брудний, обірваний, худий. Назвався королем Матіушем. Говорить, десь вмирають діти. Терміново потрібна допомога. Заснув, сидячи на лавці. Наказав розбудити, коли буде відповідь.

За півгодини надійшла відповідь:

Негайно провести розслідування. Викликати губернатора. Виставити вартових. З хлопчиська не спускати очей. Чекаю донесень.

Через п’ять хвилин апарат застукав знову:

Чекаю вістей. Король Матіуш утік із безлюдного острова. Чи правда, що Клу-Клу очолила похід чорних дітей? Повідомте місцезнаходження їхнього табору.

Секретар Ради П’ятьох.

Ще за кілька хвилин — нова телеграма:

Де Матіуш? Терміново телеграфуйте координати дитячого табору. Кількість дітей. Необхідну допомогу.

Секретар Червоного Хреста.

А за хвилину:

Негайно повідомте стан здоров’я Матіуша.

Сумний король.

«На частини мені, чи що, розірватися?» — розсердився телеграфіст, коли пролунав телефонний дзвінок. Це телефонував поліцмейстер.

— Що робить хлопчик?

— Спить.

— Де?

— На лавці.

— А він дихає?

— Так.

Тільки поклав трубку, знову дзвінок: губернатор.

«Зовсім показилися! — бурчав телеграфіст. — То за цілий день жодної телеграми, а то від апарату не відійдеш, ніби кінець світу настав. Десять рук у мене, чи що?»

— Гей, королю Матіуше, чи як тебе, дивись мені — дихай! Сам поліцмейстер розпорядився, щоб ти дихав, — промовив телеграфіст і кинувся до апарату.

А під вікнами вже стоять солдати з рушницями.

Влітає перелякана дружина телеграфіста, за нею — донька.

— Тікай звідси, зараз стрілятимуть! — кричить у паніці дружина.

Донька телеграфіста плаче.

А Матіуш спить, як убитий.

З’явився губернатор. У руках тримає фотографію Матіуша й порівнює з обличчям сплячого.

— Мабуть, він. Фотографія, правда, зроблена рік тому. А хлопчиська в цьому віці швидко ростуть. Але навіщо йому брехати? Дайте телеграму, що це Матіуш.

У далекий світ передали по дротах:

За всіма ознаками це Матіуш. Розбудити його неможливо. Розплющить на хвилину очі, заплющить і знову спить. Послав за лікарем, щоб той привів його до тями.

Губернатор.

Лікареві вдалося розбудити Матіуша. Опритомнівши, він прочитав телеграму Червоного Хреста, дуже зрадів і продиктував відповідь.

Потрібні провізія і ліки. Діти хворі й голодні. Головне, не баріться. Щонайменше зволікання загрожує їм загибеллю. Дітей багато. Скільки, не знаю. Лічити було ніколи. Провів у таборі вночі кілька годин. Благаю надати допомогу нещасним дітям. Робіть зі мною, що хочете, лише допоможіть дітям.

Король Матіуш.

Лікар оглянув Матіуша і сказав:

— Дайте йому спокій. Нехай спить. А то в нього почнеться запалення мозку, і він понесе нісенітницю.

Матіушу дали склянку молока, роздягнули й уклали в ліжко. Він проспав цілий день і прокинувся об одинадцятій годині вечора.

Новини були добрі. Чотири кораблі, завантажені продовольством, уже в дорозі. Хоча плисти проти течії важко, через два дні вони все ж прибудуть у місто, де зупинився Матіуш. Виїхала лікарня у повному складі: два лікарі й чотирнадцять медсестер. З лікарнею вислали бездротовий телеграф, щоб передавати вісті прямо з табору. І ще сказали: якщо Матіуш дасть чесне слово, що це не пастка для білих, під його командування передадуть двісті солдатів і робітників. Губернатор уже отримав відповідні вказівки.

«Добре б написати відозву до білих дітей, щоб вони зібрали іграшки, гроші, солодощі, книжки з картинками», — подумав Матіуш. І того ж дня написав:

Любі брати й сестри, білі діти!

Доведіть на ділі, що ви добрі. Хто хоче користуватися правами нарівні з дорослими, повинен довести, що в нього є розум і чуйне серце. Негренята гинуть від голоду і хвороб, допоможіть їм! У вас є красивий одяг, цукерки, іграшки, ви ходите до школи, поливаєте квіти і навіть їсте хліб із медом. А в нещасних негренят немає нічого. Чесне слово, не брешу. Я побував у різних країнах, брав участь у різних війнах і побачив чимало горя. Але такої біди не бачив. Порівняно з нею меркнуть усі людські нещастя.

Поспішіть на допомогу маленьким слабким негренятам!

Король Матіуш Перший.

XXIV

Матіуш запропонував у першу чергу нагодувати найменших, але Клу-Клу сказала: «Спочатку дамо поїсти старшим, і вони нам допоможуть». Так і зробили.

На приготування сніданку не знадобилося багато часу: молоко й інші продукти були консервовані. Закип’ятили воду, розвели молоко — і сніданок готовий. У