Читати книгу - "Затемнення"

Він із підозрою поглянув на мене.

— Які саме деталі ти маєш на увазі?

Я вагалась.

— Нумо спочатку з’ясуємо твої умови.

— Ти сама чудово знаєш, чого я хочу.

— Шлюбу, — я вимовила це слово так, ніби воно було лайкою.

— Так, — широко посміхнувся Едвард. — Для початку.

Шок зруйнував мій так старанно стримуваний спокійний вираз обличчя.

— А що, є ще дещо?

— Почнімо з того, — відповів Едвард, підраховуючи в умі, — що коли ти будеш моєю дружиною, тоді все моє стане твоїм… наприклад, гроші на навчання. Тоді проблема з Дартмутом зникне.

— Може, щось іще? Доки в тебе не минувся напад абсурдних бажань?

— Я б не заперечував трохи почекати з перетворенням.

— Ні. Ніяких «почекати». Ти просто зараз порушуєш нашу домовленість.

Він тужливо зітхнув.

— Лише рік чи два…

Я знов похитала головою і вперто стиснула губи:

— Переходь до наступного пункту.

— Це все. Хіба що ти хочеш потеревенити про машини…

Він весело всміхнувся, коли я скривилась, а потім узяв мою руку і почав гратися з пальцями.

— Я навіть не міг подумати, що існує ще щось, чого ти хочеш, окрім того, щоб я власноручно перетворив себе на чудовисько, — його голос був тихим та м’яким. Якби я не знала його так добре, то і не помітила б легкого уколу в тому голосі.

Я мовчала, дивлячись на Едвардову руку, що лежала на моїй. Бо й досі не знала, як почати цю нелегку розмову. Я відчувала, що він позирає на мене, і боялась підвести очі й поглянути на нього. Кров прилила до обличчя.

— Ти зашарілася? — здивовано спитав Едвард.

Я не підводила очей.

— Белло, будь ласка, недомовки нестерпні для мене.

Я закусила губу.

— Белло! — тепер його тон був наполегливим, нагадуючи мені, як важко йому, коли я тримаю всі думки в собі.

— Розумієш, я трохи хвилююсь про те, що буде… після, — пояснила я, нарешті поглянувши на нього.

Я відчула, як Едвард весь напружився, але голос залишався м’яким та оксамитовим:

— Що саме тебе хвилює?

— Здається, що ви всі впевнені: після зміни єдиним, що мене цікавитиме, буде знищення всіх людей у місті, — зізналась я, а Едвард здригнувся від слів, які я обрала для зізнання, — і я боюсь, я буду так заклопотана думками про вбивство, що це вже буду не я… і я не… не… не хотітиму тебе так само сильно, як зараз.

— Белло, ця частина перетворення не буде тривати вічно, — запевнив він мене. Проґавивши головне.

— Едварде, — знервовано промовила я, втупившись у родимку на зап’ястку. — Є річ, яку б я хотіла зробити до того, як припиню бути людиною.

Він чекав, доки я продовжу. Я мовчала. Моє обличчя все палало.

— Все що заманеться, — підбадьорив він мене. Він був стурбований і досі не розумів, до чого я веду.

— Ти обіцяєш? — прошепотіла я, знаючи, що моя спроба спіймати його на слові навряд чи спрацює, але я не могла встояти перед такою спокусою.

— Так, — відповів Едвард. Я поглянула на нього і побачила, що його очі серйозні та спантеличені. — Скажи мені, чого ти хочеш, і зможеш це отримати.

Важко описати, як ніяково та безглуздо я почувалась. Я була занадто невинна, що, звісно ж, і було центром обговорення. Я не мала жодної гадки про те, як бути спокусливою. Мені довелось просто почервоніти і сказати відверто.

— Тебе, — промовила я майже нечутно.

— Я твій, — відповів він із посмішкою, досі не втямивши, щó я маю на увазі, й намагаючись перехопити мій погляд, який я відводила вбік.

Я глибоко вдихнула та посунулась уперед, ставши на коліна на ліжку. Потім я обвила Едварда руками за шию і поцілувала.

Він поцілував мене у відповідь, спантеличено, але з пристрастю. Його вуста були ніжнішими проти моїх, але я могла закластися, що думки його були десь далеко, він намагався зрозуміти, що у мене в голові. Я вирішила, що Едвардові потрібен натяк.

Коли я забирала руки з його шиї, вони трохи тремтіли. Пальці спустились вниз до комірця сорочки. Тремтіння неймовірно заважало, коли я намагалась швиденько розстібнути ґудзики. Едвард зупинив мене.

Його губи застигли, і я заледве не почула клацання в його голові, коли він зіставив мої слова і мої дії.

Він одразу ж відштовхнув мене, обличчя висловлювало надзвичайне несхвалення.

— Белло, будь розважливою.

— Ти пообіцяв — все, що я забажаю, — нагадала я йому, не маючи особливої надії.

— Це не обговорюється, — Едвард пильно дивився на мене, поправляючи ґудзики, які я намагалась розстібнути.

Я зціпила зуби.

— А я кажу, обговорюється, — прогарчала я. І підняла долоні, щоб розстібнути ґудзика на своїй блузі.

Едвард схопив мене за руки і притиснув їх до боків.

— А я кажу, ні, — рішуче заперечив він.

Ми сердито витріщались одне на одного.

— Ти сам хотів знати, — зауважила я.

— Я гадав, це буде щось хоч трохи реалістичне.

— Отже, ти можеш попросити про будь-яку безглузду річ, якої хочеш ти, — на кшталт одруження, — а от мені не дозволено навіть обговорити те, чого хочу я…

Доки я вичитувала, він склав мої руки разом, утримуючи їх однією своєю, а другою затулив мені рота.

— Ні, — його обличчя зробилось кам’яним.

Я глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись. І коли гнів почав танути, я відчула дещо ще.

Лише хвилина, і я збагнула, чому я знову дивлюсь у підлогу, чому обличчя знов палає, чому я відчуваю важкість у шлунку, чому очі стали вологими, чому мені раптом захотілось тікати геть із кімнати.

Відмова прошила мене підсвідомо і дуже боляче.

Я знала, що це нерозумно. Ми вже неодноразово обговорювали те, що у будь-яких ситуаціях моя безпека — перш за все. Досі я ніколи не виказувала такої чутливості. Я втупилась у золотаве простирадло на ліжку, що так личило до Едвардових очей, намагаючись прогнати рефлективну реакцію, яка казала мені, що я непотрібна і небажана.

Едвард зітхнув. Його рука з мого рота пересунулась на підборіддя, він трохи підняв моє обличчя, доки я не поглянула на нього.

— Що тепер?

— Нічого, — пробурмотіла я.

Він довго старанно досліджував моє обличчя, а я невдало намагалась відвернутися від його пильного погляду. Раптом його брова поповзла догори, а вираз обличчя зробився наляканим.

— Я образив твої почуття? — вражено запитав він.

— Ні, — збрехала я.

Знагла — так швидко, що я навіть не встигла зрозуміти, як це трапилось, — однією рукою він пригорнув мене до плеча, а другою вже заспокійливо гладив мене