Читати книгу - "Фундація та Земля"

впевненими, що список був повним. Або ж у цієї зірки може не бути планет, отже, могло не бути сенсу зазначати її на комп’ютерній мапі, яку використовують переважно для військових і комерційних цілей. Янове, чи є якась легенда про те, що сонце Землі розташоване десь усього-на-всього за парсек від свого близнюка?

— Вибачте, Ґолане, — похитав головою Пелорат, — але мені така легенда на думку не спадає. Хоча вона може існувати. Моя пам’ять недосконала. Я пошукаю.

— Це неважливо. Чи називають якось сонце Землі?

— Зазначають кілька різних назв. Гадаю, у кожній із різних мов може бути своя.

— Я все забуваю, що на Землі було багато мов.

— Упевнений, що було. Це єдине пояснення багатьом легендам.

— То що нам тоді робити? — пробурчав Тревіз. — Із цієї відстані ми нічого не можемо сказати про планетарну систему, тож нам доведеться підлетіти ближче. Я хотів би бути обережним, однак є така річ, як надмірна й нерозважлива обережність, а я не бачу доказів можливої небезпеки. Логічно, що щось, здатне знищити інформацію про Землю в усій Галактиці, може виявитися достатньо могутнім, щоб знищити нас із цієї відстані, якщо справді не бажає бути знайденим, однак нічого не відбулося. Нераціонально лишатися тут вічно лише через непевну перспективу халепи, чи не так?

— Наскільки я розумію, комп’ютер не зауважує нічого, що можна витлумачити як небезпеку, — мовила Блісс.

— Коли я кажу, що доказів можливої небезпеки немає, то покладаюся в цьому на комп’ютер. Неозброєним оком я точно нічого не побачу, і не очікував би.

— Тоді, як я розумію, ви просто шукаєте підтримки для ризикового, на вашу думку, рішення. Тож гаразд. Я вас підтримую. Ми не зайшли так далеко, щоб безпричинно повернутися назад, чи не так?

— Ні. Пелорате, що скажете?

— Я волів би рухатися далі, хоч би й із цікавості, — мовив той. — Було б нестерпно повернутися, не знаючи, чи знайшли ми Землю.

— Що ж, тоді всі згодні.

— Не всі, — заперечив Пелорат. — Ще є Феллом.

Вигляд у Тревіза був приголомшений.

— Ви пропонуєте порадитися з дитиною? Яка цінність її думки, навіть якби вона її мала? Крім того, усе, чого вона хотітиме, — це повернутися у власний світ.

— Хіба її можна в цьому винуватити? — лагідно спитала Блісс.

І через те, що вони згадали Феллом, Тревіз збагнув, що чує її флейту, яка звучала в доволі рухливому маршевому ритмі.

— Послухайте її, — сказав він. — Де вона взагалі могла почути щось у маршевому ритмі?

— Можливо, Джембі грав їй марші на флейті.

— Сумніваюся, — хитнув головою Тревіз. — Гадаю, радше щось танцювальне чи колискове. Слухайте, Феллом мене нервує. Вона надто швидко вчиться.

— Я їй допомагаю, — мовила Блісс. — Не забувайте про це. А ще вона дуже розумна і за той час, який була з нами, мала надзвичайну спонуку. Її розум заполонили нові відчуття. Вона побачила космос, різні світи, багато людей, і все це вперше.

Маршева музика Феллом ставала дедалі шаленішою та нестримнішою. Тревіз зітхнув і сказав:

— Що ж, вона тут, і вона створює музику, що, здається, ознака оптимізму й утіхи від пригод. Я вважатиму це її голосом на користь наближення. Тож нумо обережно перевіряти планетарну систему цього сонця.

— Якщо вона там є, — зауважила Блісс.

— Планетарна система буде, — силувано всміхнувся Тревіз. — Закладаюся. Робіть свої ставки.

3

— Ви програли, — неуважно констатував Тревіз. — Скільки грошей ви вирішили поставити?

— Ніскільки. Я так і не погодилася битись об заклад, — відповіла Блісс.

— Тим краще. Та я й усе одно не взяв би грошей.

Вони були десь за десять мільярдів кілометрів від сонця. Воно досі скидалося на зірку, однак його яскравість дорівнювала майже одній чотиритисячній від яскравості середнього сонця, видимого з поверхні придатної до життя планети.

— Зараз, зі збільшенням, ми бачимо дві планети, — розповідав Тревіз. — За діаметрами та спектром відображеного світла це точно газові гіганти.

Корабель був доволі далеко від краю орбіти будь-якої з них, і Блісс із Пелоратом, позираючи на екран з-за плеча Тревіза, збагнули, що дивляться на два крихітні серпики зеленуватого світла. Менший був у дещо повнішій фазі.

— Янове! Це ж правда, що сонце Землі мусить мати чотири газові гіганти?

— Якщо вірити легендам, так.

— Найближчий до сонця із чотирьох — найбільший, а в другого найближчого є кільця. Так?

— Великі добре помітні кільця, Ґолане. Так. Але знову ж таки, старий друже, варто робити поправку на перебільшення в численних переказуваннях легенди. Якщо ми не знайдемо планети з надзвичайною системою кілець, не думаю, що це слід буде вважати серйозним аргументом.

— А втім, ті два, які ми бачимо, можуть бути найвіддаленішими, а два ближчі цілком можуть опинитися з іншого боку сонця й надто далеко, щоб легко їх розрізнити на тлі зірок. Нам доведеться підлетіти ще ближче — і в обхід, на той бік сонця.

— Це можна зробити із зіркою такої маси поблизу?

— Певен, що з належною обережністю комп’ютер із цим упорається. Але якщо він вирішить, що небезпека завелика, то відмовиться зсувати нас із місця, і тоді ми рухатимемось обережними, меншими кроками.

Його розум дав комп’ютеру вказівки, і зоряне поле на екрані змінилося. Зірка сліпуче засяяла, а тоді зникла з екрана, поки комп’ютер, виконуючи команду, обшукував небо в пошуках ще одного газового гіганта. І йому це вдалося.

Усі троє спостерігачів напружилися й витріщилися на екран, поки розум Тревіза, майже безпорадний від приголомшення, невміло скеровував комп’ютер на подальше збільшення.

— Неймовірно, — видихнула Блісс.

4

У полі зору був газовий гігант, видимий із ракурсу, звідки більша його частина була освітлена сонцем. Над ним вигиналося широке й блискуче кільце матерії, обернене так, що ловило сонячне світло з видимого боку. Кільце було яскравішим за саму планету, а вздовж нього, приблизно за третину відстані до планети, тягнулася вузька розмежовувальна лінія.

Тревіз віддав наказ максимально збільшити зображення, і кільця перетворились на вузькі концентричні закрути, що сяяли на сонці. На екрані було видно лише частину системи кілець, а сама планета відсунулася. Ще одна вказівка від Тревіза — і один кут екрана відділився й показав мініатюрне зображення планети та її кілець у меншому масштабі.

— Таке часто трапляється? — захоплено спитала Блісс.

— Ні, — відказав Тревіз. — Майже в кожного газового гіганта є кільця з уламків породи, але зазвичай вони тьмяні й вузькі. Колись я бачив один, у якого кільця були вузькими, але доволі яскравими. Однак нічого такого я ніколи не бачив і про таке не чув.

— Це точно гігант із кільцями, про які говорять легенди, — мовив Пелорат. — Якщо він справді унікальний…

— Справді унікальний, як мені відомо, або ж як відомо комп’ютеру.

— Тоді це мусить бути планетарна система, у якій розташована Земля. Таку планету точно ніхто б не міг вигадати. Щоб її описати, її треба було бачити.

— Я тепер готовий повірити майже в усе, що кажуть ваші легенди. Це шоста планета, а Земля мусить бути третьою?

— Саме так, Ґолане.

— Тоді я сказав би, що ми менш ніж за