Читати книгу - "Бунт моїх колишніх"

— Це ти довела банківську операціоністку до такого стану, що вона не схотіла розмовляти зі мною про Ожигова?

— Я?! — невиразний здогад промайнув у мене. — Стривай, а ти намагався розмовляти з нею про Ожигова? Коли?

— Відразу після твоєї розмови з нею. Я зайшов до банку, мені сказали, що операціоністка та панянка з кісками сидять у найближчому кафе. Я побачив вас здалека, вибрав хвилину, коли ти відійдеш… Господи, як же я не впізнав тебе? Навіщо ти так замаскувалася?

— Від Кішки намагалася сховатись, — мусила зізнатись я. — Але ж, — я буквально фізично відчувала, як потроху божеволію. Якісь фрагменти неспокійно переверталися в моїй голові, чіплялися за сусідні та позбавляли мене можливості зосередитись, — але ж виходить, що ти і Хтось — це одна особа? — нарешті вирвалося з мене.

— Ще раз? — не зрозумів Жорик.

Подальша розмова складалася з суцільних докорів, які переривалися вибухами божевільного реготу.

— І тобі не сором?! Я, можна сказати, життям ризикувала, від тебе рятуючись!!! Я з балкона могла впасти! Носик у чайника через тебе відбився! Та ти хоча б уявляєш, до якого стану мене довів? — кричала я цілковито спантеличеному Георгію.

— Ти можеш пояснити більш-менш зрозуміло? — він і досі наївно сподівався на благополучне розв'язання конфлікту.

— Я думала що ти останній негідник. Може, навіть убивця! — його очі так виразно покруглішали, що я зрозуміла: таких пояснень цьому телепневі замало. — Ні, — довелося здатися, — нічого пояснити зараз не зможу. — Однак я знову відчула, як у мені закипає гнів. — І до всього, ти не заслуговуєш на жодні пояснення! Хай тобі просто буде соромно!

Чергова моя істерика спіткнулася об телефонний дзвінок. Жорикові телефонувала Настуся.

«П’ята ранку, Господи! — миттєво промайнуло в думках. — Але ж таки ранок. І не причепишся».

— Секундочку, — Жорик прикрив трубку рукою і запитливо глянув на мене. — Сестриця, я так розумію, диктує мені координати поштової скриньки, які ти просила повідомити… Це до чого?

— Та до того, що коли Хтось… Точніше, якщо ти мене вб'єш, у листі про це буде написано. Ти прочитаєш і не мститимешся безвинним, — як на мене, цілком зрозуміло пояснила я.

«Як можна жити разом, якщо ми настільки одне одного не розуміємо!?» — тут-таки поцікавилась у самої себе.

— Вікторії ще не дзвонила? От і не дзвони, усе вже в нормі, — повідомила я Настусі, віднімаючи в Жорика слухавку.

— Якщо в нормі, то виконуй обіцянку, — радісно закричала Сестриця. — Я так хвилювалася, — з маминою інтонацією додала вона.

— Не переживай, — пом'якшала я, розуміючи, що тільки страшенне занепокоєння могло змусити Сестрицю скочити з ліжка о такій ранній порі, та ще й під час канікул, — зі мною все гаразд… Дякую за турботу.

— Та не те! — заволала Сестриця, лютуючи, що її неправильно розуміють. «Ет, і як вона житиме з такою вдачею?» — тяжко зітхнула я, і лише по тому до мене дійшло, що дві хвилини тому й сама поводилась, як Настуся. — Я не за тебе хвилювалася! Що з тобою станеться? Я за себе хвилювалася. Точніше, за те, що ти мені не розповіси нічого, і я вмру від цікавості. Ну, розповідай!

— Поки розповідати нема чого. Самій багато дечого з'ясувати потрібно.

Мене змусили заприсягтися, що найближчими днями я приїду та все розповім, і Настуся поклала трубку та пішла спати далі.

— Скажи, якщо я ознайомлюся з листом, то зможу второпати нарешті, в чому ти мене зараз намагаєшся обвинуватити?

— Зможеш, — я, звичайно, сумнівалася в розумових здібностях Жорика, але не настільки, — звісно, зможеш! Негайно вирушай до інтернет-кафе…

Оце вже не сподівалася, що мій викривальний лист придасться в такій специфічній справі. Зараз це був таки єдиний спосіб пояснити Жорикові бодай щось.

— Вчинимо інакше, — Георгій, видно, не надто хотів відлучатися, — ти зараз пригадаєш усе, що там написано, та почнеш мені розповідати. По порядку, спокійно, без емоцій. Просто перекажеш листа, домовились?

Я погодилась, і ми, звичайно, перебиваючи одне одного та обурюючись, знову вдалися до спроб пояснити останні події. Щойно розмова заходила в глухий кут, згадували про установку, з якої починали, і я знову напам'ять цитувала свого листа. Метод виявився досить дієвим. Невдовзі ми вже багато чого з'ясували.

Отже, Георгій із самого початку розслідував справу про викрадення авто.

— Шурик, коли зрозумів, що настав час перешкодити втіленню нерозважливих планів Робіна, прийшов до мене. Він нічого конкретного не говорив. Усе натякав на щось. Просив поради. Я запропонував йому або розповісти все, як є, або йти під три чорти, — розповідав мені Георгій, не випускаючи моєї руки, затиснутої в його долонях. — Шурик обрав друге. Я так часто бачив їх удвох із Тимком, що не складно було здогадатися про причетність Артема до справи. На сусіда, на щастя, мав чим надавити. Колись цей ненормальний намагався пограбувати банк, отут я зрозуміла, про який шантаж торочив Тимко. Виявляється, він працював на Робіна з доброї волі, а ось на Георгія — з примусу. — Крім того, сусіда довелося трішки заморочити психологічним тиском. Спочатку я сказав Артемові, що Шурик у всьому зізнався. Потім, коли сусід уже дещо розповів, я пояснив, що Метр мовчав, як риба об лід, і що він, Тимко, щойно зрадив товаришів.

— Благаю, не вбивай мене подробицями своїх методів! — не витримала я. — Мені потім довго доводиться переконувати себе, що насправді ти гарна людина. Отже, ти залякав дитину та обманом примусив стати твоїм інформатором.

— Не