Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

Вісім місяців по тому

 Ліна сиділа, точніше напівлежала, на шезлонгу на веранді номера неймовірно красивого п’ятизіркового Manor House Hotel. Хоча номером в звичному розумінні його важко було назвати. В готелі цю роль виконували історичні середньовічні будиночки. Дівчина в легкому літньому сарафані пудрового кольору в білий горох та солом’яному капелюшку, ліниво гріючись на сонечку, читала книгу. В цей момент їй хотілося повністю зануритись в епоху Англії XIXст., тому вибір впав на Джейн Остін. Вона зараз почувалася героїнею такого роман, сидячи отак на веранді і роздивляючись краєвиди села Касл Комб, яке просто підкорило її і закохало в себе. Коли вони з чоловіком приїхали сюди в свій медовий місяць, Ліна просто не могла стримати свого дикого захвату. Вона аж пищала, як мала дитина, якій подарували давно омріяну іграшку.

 Село було до неймовірного мальовничим, повністю донісши до наших днів свій середньовічний вигляд, що сформувався у 14-15 століттях. Однотонні кам’яні будиночки з бежевого, грубо обробленого каменю часто покриті густим плющем та квітами на підвіконнях, соковитого зеленого кольору рослинність довкола, мальовничі мости, паби – все це приводило дівчину в стан ейфорії.

 Готель, в якому вони зупинились, був наче з історичних любовних романів, які вона полюбляла читати, із затишним інтер’єром в стилі Вікторіанської Англії, який так подобався Ліні.

 Медовий місяць в Британії був для неї абсолютною несподіванкою, яку організував коханий чоловік. Касл Комб був не єдиним пунктом їхньої подорожі. За час мандрівки, яка дійсно тривала цілий місяць, вони мали відвідати не тільки цікаві місця Англії, а й з’їздити до Ірландії та Шотландії.

 Ліна підняла погляд від книги, черговий раз полюбуватись довколишнім пейзажом і за кілька хвилин умиротвореного споглядання побачила вдалині свого чоловіка – свого містера Дарсі. В них на сьогодні була запланована кінна прогулянка, якої Ліна одночасно дуже хотіла і боялась. Вона ніколи не їздила верхи. Та плани в останній момент довелося міняти. Зранку дівчина довідалась про маленьку, зовсім крихітну обставину, яка змусила її відмовитися від затії з кіньми. Вона, посилаючись на несподіваний головний біль, повідомила, що нікуди не їде і чоловік заявив, що без неї теж не збирається кататися. Після наполегливих вмовлянь дружини він таки здався і поїхав сам. Ліна відчувала легку, добродушну заздрість. Їй теж дуже хотілося пороздивлятися довколишні краєвиди, але доля розпорядилася по-іншому.

 Ліна невідривно дивилася на коханого, який неспішно наближався до неї сидячи на коні і відчувала прилив неймовірної ніжності. Коли минулого року вона сказала йому, що хоче бути з ним, то жодного разу з того часу не пожаліла про своє рішення.

 Вона не обирала серцем, як завжди і всюди радять. Бажання душі вона поставила на друге місце. Розум, свідомість, раціональність одноголосно диктували їй свої правила.

 Ліна просто знала, навіть відкидаючи якісь внутрішні чуття, що вибір в неї єдино правильний. Власне, вибору як такого, по суті, і не було ніколи.

 В один момент, в один доленосний момент все стало на свої місця і розуміння прояснилося, наче врешті сонце показалось з-за густих хмар – туман сумнівів розвіявся.

 Ліна пригадався момент їхнього вінчання, коли вона в своєму неймовірному весільному платті в стилі Грейс Келлі тримала руку на Святому Письмі, а його рука була зверху. Найщемливіший момент, коли вони пообіцяли до віку належати одне одному. Ліна дивувалася, чому часто розповідають про якісь сумніви, хвилювання і переживання перед весіллям. З нею такого не було. Поняття «сумніви» видавалось навіть недоречним в цій ситуації. В неї була тверда, непохитна, холоднокровна, підсвідома впевненість в правильності своїх дій. Тому про той факт, що вона абсолютно спокійно, без хвилювань виходила заміж Ліна задумалась вже пізніше, переглянувши якийсь романтичний фільм.

 Чоловік під’їхав ближче і зістрибнув з коня. Після того прив’язав його і підійшов до неї:

-          Як ти? – запитав, опинившись поряд і нахилився, щоб поцілувати.

-          Чудово. Просто прекрасно, - дивлячись на нього знизу вверх сяючим поглядом, відповіла Ліна.

-          Посунься, - заставив її відсунутися, щоб самому сісти поряд.

-          Он поряд цілий лежак в твоєму розпорядженні, - дівчина кивнула в сторону вільного шезлонгу.

-          На жаль, я хочу сидіти біля тебе. Тому терпи, - посміхнувся їй і сів поряд. – То як, голова? Пройшла біль?

-          Пройшла. А як тобі прогулянка? Сподобалась?

 Чоловік задумливо подивився в далечінь і за хвилину заговорив:

-          Знаєш, я починаю розуміти твою любов до отаких от місць. Пейзажі якісь нереальні, наче з казки. Тихо, спокійно, без зайвої метушні, - повернув до неї свою лагідну усмішку. – Ніколи не думав, що мені таке сподобається. Завжди вважав себе любителем мегаполісів.

-          Часто наші справжні бажання і вподобання заховані так глибоко, або так майстерно, що ми і не підозрюємо про їх існування, - Ліна сіла і, ніжно торкнувшись наймилішої щоки, поцілувала кохані губи. - Ходімо обідати, а потім прогуляємось. Я теж хочу пороздивлятися казкові пейзажі.

-          Але зараз тільки одинадцята. Який обід? – смішливо нахмурив брови чоловік.

-          І що з того? Я хочу їсти, - безапеляційно заявила дівчина, підводячись з лежака. – До речі, маю для тебе маленький сюрприз. Вечором вручу.

-          Заінтригувала, - і собі піднявся чоловік. – Сподіваюся приємний і мені сподобається?

-          Я теж на це щиро сподіваюся, - загадково посміхнулася, схопила його руку і потягнула за собою до ресторану готелю.

 Під кінець дня, вдосталь нагулявшись довколишньою територією такої затишної, мальовничої краси, що хоч бери і картини малюй через кожні кількадесят метрів, перериваючи милування довгими поцілунками, молоде подружжя після нетривалого відпочинку вирішили повечеряти.

 Сидячи в ресторані, який своїм інтер’єром не виділявся з загального ансамблю місцевості, чоловік, коли вони визначилися зі стравами, вирішив врешті спитати: