Читати книгу - "Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець"

ярмарку пропонували безкоштовно зігріватись. Потім Гессі ще двічі ходила з площі до пекарні по свіжу випічку, витирала столи, допомагала з дрібними дорученнями, записувала, скільки й чого продалося, прив’язувала хвойні гілочки до подарункових пакетів. Потім допомагала скласти стіл, шукала Йона й Вальта, котрі десь затримувались, а Магрі пританцьовувала від холоду біля тих столів. Під вечір дівчина відчувала в собі сили тільки на те, щоб дійти додому, піднятись до спальні й упасти там без руху.

— Ти, певне, смертельно стомилась, — зауважила Магрі, коли зазирнула до Гессі перед сном. — Навіть не спускалась до вечері. Оце мати на мене зла буде, що я так тебе завантажила роботою.

— Та байдуже, — пробурмотіла дівчина, визираючи з-поміж подушок, у котрих вона лежала обличчям вниз. — Я однаково вже за день покуштувала стільки випічки, що нічого й не хочеться. А добре відбувся ярмарок?

— Предобре. Нині дуже багато людей. Не часто так буває. Мабуть, то на свята поприїздили. Та й ти дуже старанно попрацювала. — Магрі кивнула. — Отримаєш свою плату за сьогодні.

— Ні, яку ще плату! Я тільки хотіла допомогти. Якщо від того тим жінкам стане легше.

— Чи легше — цього вже не знаю, а от що з грішми помогли, то таки правда. Ти так перейнялась їхньою бідою! Не чекала такого од заможної панни.

— Чи заможність мала б мене знечулити?

— Вона зазвичай дозволяє людям не дивитися на те, що їм не подобається.

— Я б хотіла мати змогу принести щастя всім, — сказала Гессі тихо і трохи засоромилась цих слів.

— Усім? — перепитала Магрі.

— Так. Усім-усім-усім. Наскільки мені стане сил.

— Я, звичайно, не вельми знаюсь на щасті. Моє життя просте, і я рада з того, що в ньому є. — Подруга задерла голову і подивилась на біляві хмарки, котрі, здавалося, зачепляться зараз за флюгери над будинками. — Проте я собі думаю, що кожен має дбати про себе. У тебе є чоловік?

— Ні, що ти… Я ще в коледжі!

Магрі хихикнула.

— Гаразд. Загалом, якщо в тебе є чоловік, ти маєш дбати, щоб щасливим став він і ти з ним. Якщо є діти, то дбати про них. Якщо є любі друзі — потурбуватися теж. Так усі живуть. Тебе не стане на всіх.

— Можливо. Я не певна…

— Ти просто не зможеш, Гестіє. — Магрі округлила очі. — Тим більше, ти не маєш почуватись винною, якщо хтось не такий щасливий, як би тобі хотілось. Знаєш же, як воно кажуть: що для одного щастя — для іншого горе.

Гессі перевернулася спиною на ліжко:

— Ох, чи мені не знати! Адже мої батьки хочуть розлучитись, і в тата, мабуть, була… була інша пані у Фіренсі. Тільки ж вона загинула, а він однаково нас кидає. Моя сестра втрачає юнака, котрого потребує, бо ніяк не могла визначитись, чи кохає вона його. А я… їй-богу! Чи ж я ліпша? Я й далі даю надію одному юнакові, бо той, кого я направду покохала всім серцем, зник із мого життя. Бо я сама прогнала його. І більше не побачу, ох-х…

— І тепер ніхто не може бути щасливим? Ніколи? Взагалі? — безбарвно спитала Магрі, сідаючи на краєчок ліжка — вона зауважила, що здивована такою відвертістю від ледь знайомої гості.

— Не знаю. Нічого не знаю.

— Отож-бо! Ти не знаєш і точно вже не дізнаєшся, як би все могло скластися. Але воно є як є. Тож вдихни глибше і подай мені руку, Гестіє, коли настане момент. Бо нині морозить, а завтра нам спускатись до міста, а вулиця така крута і стільки льоду, що не диво й загриміти та проїхатись на своїх спинах до самісінького фонтана. Ти ж бо достоту не так хотіла б з’явитися в центрі славного Фіолле, правда?

— Правда, — погодилась Гессі. — Тим більше, у мене є вельми погана схильність падати й трощити речі, особливо посуд.

— Ой, добре, що сказала. Не підпущу тебе до столових сервізів.

* * *

Гессі отримала листа на п’ятий день свого гостювання в Магрі. Писала матінка.

Дівчина вилетіла з дому пекарів за півгодини до вирушання найближчого потяга і бігла всю дорогу до станції, щоби встигнути. Вона двічі послизнулась і впала, роздерши панчохи, проте гострий дотик льоду чи біль не турбували її. Камера била по стегну. Більше нічого Гессі не взяла із собою, бо розцінила, що з валізами точно не встигне на потяг. Усі речі їй доброзичливо пообіцяла позбирати й надіслати Магрі, котра дуже здивувалася, що гостя так зірвалась геть.

Але причина була надто вагома: матінка написала, що нікуди вони не поїхали, бо Генріка зовсім-зовсім хвора.

Розділ 9. Коли вітер у вітрилах…

АЇДен

Свар сказав, що з кандидатів до Тріади іноді виганяли, хоча так, щоб усіх трьох — це сталося вперше. Утім, насправді вигнали двох — третій зник сам. Хоч я і не вірив спочатку в слова Розе, що він має зникнути з її — і зі свого власного звичного — життя, аби Гестія прокинулась. Але Полі почувався винним і пішов.

Тільки тепер бісів страждалець не думав повертатись, а мені свербіло кинутись на його пошуки. Якби не заборона покидати Академію, котрою мене нагородили за попередні «заслуги».

— Прозерпіна завжди була сумнівною панночкою, але вона вміла привертати увагу, — похитав головою Свар, і яскраве вогняне волосся розбурхалось, наче там кублався невідомий птах.

Я потроху звик, що зовнішність тут часом траплялась дуже дивна, проте радів, що моє волосся — це все ще просто каштанові кучері. Думаю, якби воно стало якимись ліанами, я би просто його голив раз на місяць.

— А мені здається, що дурна вона трохи, — знудьговано докинув Рама, який сидів на два ряди вище і читав книжку, час від часу долучаючись