Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

— От і чудово! — злостиво посміхаючись, бурчав він. — Цілий тиждень я крутив усяких нероб, а тепер хай інші нероби покрутять мене!

Через якийсь час він, одначе, помітив, що відчуває все менше радості від катання на колесі. Всяке задоволення затьмарювала думка про те, що, поки він катається, хтось інший змушений обертати колесо, вибиваючись з останніх сил і задихаючись від нестачі повітря у похмурій, вогкій балії. Зрештою ця думка стала до того осоружною йому, що він зовсім перестав кататись на чортовому колесі.

Тепер у Пончика лишилася єдина втіха: потеревенити про те про се з крутильником Піскариком, з яким він працював в одній балії. Цей Піскарик спочатку зневажав Пончика за його звичку крутитися на колесі. Він казав, що це заняття годиться лише для багатих нероб, які не знають, куди їм дівати час і гроші, простому ж, нормальному коротульці соромно витрачати з таким трудом зароблені гроші на пусту втіху. Побачивши, що Пончик не захоплюється більше цим пустим ділом, Піскарик перестав посміюватись над ним. Тепер він розмовляв з Пончиком на серйозні теми, не відбуваючись самими жартами, й давав йому іноді почитати цікаву книжку або газету.

Одного разу, коли вони поверталися разом з роботи, Піскарик сказав:

— Ти, я бачу, коротулька добрий, і тобі можна довірити таємнищо. У нас тут є таємне товариство. Зветься воно Товариством вільних крутильників. Якщо хочеш, я можу записати й тебе. Ми час від часу збираємось, розмовляємо про життя, купуємо в складчину гарні книжки, гуртом передплачуємо газету. Одному, знаєш, важко потратитись на газету, а гуртом куди легше. Ми хочемо, щоб усі крутильники стали освіченіші й розумніші.

— А що ви будете робити, коли станете розумніші? — спитав Пончик.

Почнемо боротися з хазяями всіх цих чортових коліс, ковбас і параболоїдів. Найперше будемо добиватися, щоб хазяї скоротили робочий день. Адже всі ми дуже стомлюємось і весь час хворіємо тому, що нам з ранку до вечора доводиться крутитись у вогких баліях і дихати затхлим повітрям.

— Як же примусити хазяїв скоротити день?

— Тепер зробити це, звісно, важко, бо нас іще дуже мало. Але зажди, згодом нас стане більше, тоді ми прийдемо до хазяїв і скажемо, що не будемо працювати на них, поки робочий день не стане коротшим. Оголосимо страйк. А потім і зовсім проженемо хазяїв і станемо по-справжньому вільними.

— Що ж, це мені подобається, — відповів Пончик.

І він вирішив стати членом Товариства вільних крутильників. Піскарик познайомив його з крутильниками Лящиком, Сомиком і Судачком, які теж були членами цього товариства. У вільний від роботи час вони збиралися разом, розмовляли про різні речі, читали цікаві книжки, газети і навіть мріяли назбирати грошей і купити гуртом телевізор.

В той час газети часто друкували повідомлення про страйк на скуперфільдівській макаронній фабриці. Вільних крутильників дуже цікавило, чим закінчиться боротьба робітників з багачем Скуперфільдом. Але незабаром газети почали друкувати повідомлення про те, що на Місяць прилетів космічний корабель і космонавти, які прибули з далекої Землі; вони роздають місячним коротулькам насіння гігантських рослин.

Дізнавшись про приліт космонавтів, Пончик одразу догадався, що це прилетів Знайко із своїми друзями. Він хотів негайно поїхати у Фантомас і вирушити на розшуки космічного корабля, що сів, як стало відомо, на околиці цього міста. Але потім Пончик подумав, що йому, мабуть, перепаде від Знайка за те, що він полетів з Незнайком на ракеті без дозволу й підвів усіх інших коротульок, які теж збиралися в політ. Поміркувавши як слід, Пончик вирішив нікуди не їздити, а лишитись у Лос-Поганосі й далі працювати на чортовому колесі.

Тим часом у газетах з'являлися нові й нові повідомлення про космонавтів, про гігантське насіння, про невагомість, з якою поліцейські ніяк не могли дати собі ради. Великого розголосу набуло повідомлення про те, що скуперфільдівські робітники оволоділи невагомістю й прогнали із своєї фабрики Скуперфільда. Як тільки Піскарик узнав про це, він одразу сказав:

— От якби й нам улаштувати тут невагомість. Ми теж прогнали б хазяїв, та й колеса крутити в стані невагомості було б легше.

— Правда! — підхопив Судачок. — А що, якби комусь із нас з'їздити у Фантомас і зустрітися з космонавтами? Може, й нам пощастить роздобути невагомість.

Тоді Пончик сказав:

— Братики, я довго мовчав, але тепер більше не можу мовчати і признаюсь вам. Я думаю, що на космічному кораблі прилетіли мої приятелі. Я ж теж колись жив на планеті, яка зветься Великою Землею, а потім прилетів сюди до вас із Незнайком.

І Пончик розповів про все, що з ним сталося. Зрозумівши, що все це правда, Піскарик сказав:

— У такому разі тобі треба негайно їхати й поговорити із своїми друзями. Думаю, вони не відмовлять нам у допомозі, коли дізнаються про нашу тяжку долю. Тільки треба тримати все це в таємниці, а то, боюся, щоб багачі не перешкодили нам.

Нікому не сказавши ні слова, Піскарик, Лящик, Сомик і Судачок зібрали всі гроші, які в них були, накупили різних продуктів і склали їх у торбу, щоб Пончикові було що їсти в дорозі. Потім купили йому квиток на поїзд до міста Фантомаса, і всі п'ятеро вирушили на вокзал.

— Головне, в дорозі ні з ким не базікай, — напучував Пончика Піскарик. — Розкривай, так би мовити, вуха якнайширше, а рот якнайвужче. Якщо поліцейські пронюхають, що ти їдеш до космонавтів, то попадеш ти не до космонавтів, а простісінько в каталажку.

Невдовзі підійшов поїзд. Попрощавшись з друзями, Пончик заліз у вагон. Там уже було повно коротульок, але Пончикові все ж пощастило знайти для себе місцинку на лавці. Вмостившись якнайзручніше, він почав розглядати пасажирів і прислухатися до розмов.

Дуже скоро йому стало ясно, що всі розмови точилися навколо космонавтів, гігантських рослин і невагомості. Якийсь пасажир розповідав, що космонавти — це якісь особливі безволосі коротульки, у яких чотири вуха, два носи, але тільки одне око в лобі, причому дихають вони не легенями, а зябрами, бо постійно живуть у воді, і коли вилазять на суходіл, то ходять у водолазних костюмах, а замість рук у них плавці. Пончикові кортіло сказати, що все це неправда, що космонавти такі ж коротульки, як і всі інші, але, згадавши, що Піскарик радив йому тримати язик за зубами, вирішив не встрявати в розмову.

Другий пасажир, котрий сидів недалечко від Пончика,