Читати книгу - "Чорний Загін"

-- Мені краще не знати. Я вже двічі зустрічався з Оком. Вона вбила собі в голову, що хоче зберегти для нащадків свою версію подій. Вона навіть не хоче показати себе з кращої сторони. Хоче, щоб це була правда. Вона знає, як змінюється історія, і не хоче, щоб це трапилося з нею. А я той хлопець, якого вона обрала до цієї роботи.

-- Кидай це, Док. Ходіть з нами. Ти й Мовчун. Ходіть з нами.

Це була довга, самотня ніч. Я багато про це міркував.

-- Не можу, Ворон. Капітан мусить залишитися, навіть якщо йому це не подобається. Загін мусить залишитися. Я належу до Загону. Я вже надто старий, щоб втікати з дому. Ми будемо вести ту саму битву, але я виконаю свою частку, залишаючись з сім’єю.

-- Слухай, Док. Банда найманців-головорізів…

-- Ей! Припини. – Мій голос пролунав різкіше, ніж я того хотів. Він зупинився. Я сказав: -- Пам’ятаєш ту ніч в Паничах, перш ніж ми рушили за Шепіт? Коли я читав з Літопису? Що ти сказав?

Кілька секунд він мовчав.

-- Так. Що завдяки тобі я відчув, що означає бути членом Чорного Загону. Згоден. Може я й не розумію вас, але тоді я відчув це.

-- Дякую. – Я витягнув зі спального мішка ще один пакунок. Він призначався для Сонечка. – Поговори трохи з Мовчуном, добре? В мене для неї подарунок на день народження.

Якусь мить він дивився на мене, тоді кивнув. Я відвернувся, щоб він не побачив моїх сліз. Після того, як я попрощався з дівчинкою і натішився її захватом від мого жалюгідного подарунка, я відійшов на край дороги і тихенько сплакнув. Мовчун і Ворон вдали, що не бачать цього.

Я буду сумувати за Сонечком. І проведу решту свого життя в страху за неї. Вона була безцінною, досконалою, завжди щасливою. Те, що трапилося з нею в тому селі залишилося в минулому, але попереду на неї чекав найбільш жахливий ворог, якого собі тільки можна уявити. Ніхто з нас не прагнув цього для неї.

Я встав, витер сліди сліз і відвів Ворона вбік.

-- Я не знаю твоїх планів. І не хочу знати. Але про всяк випадок. Коли позавчора, ми з Леді наздогнали Ловця Душ, в нього був цілий тюк тих паперів, що ми викопали в таборі Шепіт. Він їх так і не віддав Леді. Вона не знає про їхнє існування. – Я розповів йому, де знайти документи. – Через кілька тижнів я особисто туди поїду. Якщо вони все ще будуть на місці, то спробую сам щось в них знайти.

Він поглянув на мене зі спокійним, позбавленим виразу обличчям. Він думав, що я підпишу свій вирок смерті, якщо ще раз опинюся під впливом Ока. Та вголос він цього не сказав.

-- Дякую, Док. Якщо буду в тих місцях, то погляну що там.

-- Ага. Готовий, Мовчун?

Мовчун кивнув.

-- Сонечко, йди сюди. – Я стиснув її в довгих, міцних обіймах. – Будь доброю до Ворона.

Я розстебнув амулет Одноокого і почепив їй на зап’ясті.

-- Він попередить, якщо поблизу з’явиться якийсь недружелюбний Поневолений, -- сказав я Ворону. – Не питай мене як, але амулет працює. Хай щастить.

-- Угу. – Ворон стояв і дивився, як ми сідали на коней, він досі не оговтався. Підняв непевно руку і опустив її.

-- Поїхали додому, -- сказав я Мовчуну. І ми поскакали геть.

Ніхто з нас не оглянувся.

Насправді цього всього не трапилося. Адже, хіба Ворон і його сирітка не загинули біля воріт Чарів?

Назад до Загону. Назад до роботи. Назад до розміреного плину літ. Назад до цього Літопису. Назад до страху.

Комета повернеться через тридцять сім років. Моє видіння було фальшивим. Так довго я не проживу. Чи проживу?

Glen Cook -- The Black Company

Переклад з англійської -- полігНОТ

- - - - - - - -

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.

- -- - - - - -