Читати книгу - "Повернути себе. Том 1, Олександр Шаравар"

Дорога до ринку зайняла майже півтори години. Десантники з Фіском та Маарі намагалися не виходити на відкриті простори, а робити це лише тоді, коли без цього не обійтися. Саме через це ті кілька кілометрів до ринку і зайняли стільки часу. Ринок являв собою величезний ангар, в якому розташовувалися сотні торгових точок, на яких фермери могли самостійно продавати вирощену на своїх фермах продукцію. Фіск знав, що його батьки таким не займалися, хоч і було багато землі у володінні. Вони вирощували монокультуру, яку продавали для переробки у харчові картриджі. Прибутку менше, значно менше, але мороки також набагато менше. Та й працівників потрібно менше. Про часи, коли батьки Фіска були ще живі, хлопець мало що пам'ятав. Стрес після їхньої загибелі був дуже сильним, саме тоді у нього виявилася псіоніка, і саме завдяки їй він вижив тоді. Але теплі руки мами, її усмішка, та й просто відчуття кохання, Фіск запам'ятав назавжди.

Батька ж він пам'ятав набагато гірше, це, мабуть, пов'язано з тим, що він постійно був зайнятий роботою і вдома бував лише вечорами, одразу плюхаючись на диван з пляшкою легкого алкогольного напою, і дивлячись головозір.

Варто його згадати, як одразу ж вимальовувалась у свідомості картина батька на дивані перед головізором, який лаяв владу. Якщо заглибитись у спогади, то згадувався і гараж, у якому любив покопатись іноді батько. Фіск любив спостерігати за батьком, який займався ремонтом різної техніки, просто заради насолоди. Іноді хлопець навіть подавав йому інструменти, в такі моменти відчував гордість, що ось він, малий, допомагає батькові з серйозною дорослою справою.

Давно це було, зараз був  не час спогадам, тому Фіск виринув із них і озирнувся над ринком. Скрізь були сліди пограбувань, а це означало, що сюди проникли мародери.

На щастя, на стоянці транспорт лишився. Приватні флаєри, які покинули мешканці під час евакуації, несли на собі сліди злому. А ось звичайні вантажні флаєри, які обслуговували ринок, нікого не зацікавили. Але це і зрозуміло, вони були третього покоління, які вже відслужили не один десяток років. На більшості вантажних флаєрів навіть фарба вже почала облуплюватися.

—  Ботів немає, - сказав Шарм.

—  Є флаєри, - сказав Фіск, - Внутрішній обсяг менше всього на десять відсотків, ніж у того робота.

—  У нього взагалі немає ніяких щитів, та й сам корпус слабкий, - сказав Ван.

—  Ну і що? Адже нам не треба, щоб він потім воював. Нам треба, щоб він доставив дроїдів. А далі нехай буде знищено.- промовив Фіск.

—  У цьому і проблема, він буде збитий раніше, ніж долетить, - сказав Ван.

—  А ось і ні. Декс говорив, що основна модель дроїдів буде "Кай 7у". Я тут тільки що прикинув, що якщо розмістити десяток на поверхні бота, потім увімкнути режим об'єднання щита, то можна отримати непоганий транспорт. Думаю, захист буде не слабше, ніж у звичайних вантажних ботів, якщо не краще.

—  Пацан справу каже, - після паузи промовив Шарм.

— Добре, але спочатку розвідуємо місто. Якщо справді немає ботів, скористаємося флаєром. - промовив Ван. - Шарме, запускай розвідників, Фіск, йди перевір флаєри.

—  Зроблю, - сказав хлопець і попрямував разом з Маарі до флаєра.

—  Фіск, тобі не страшно? - Запитала Маарі, ледве утримуючи себе, щоб не почати тремтіти. Вибух реактора її дуже злякав, вона вже думала, що померла, а коли прийшла до тями, не могла повірити у своє виживання.

—  Страшно, люба, - вирішив підбадьорити свою дівчину Фтск, - Тільки дурням не страшно, думаєш, Вану не страшно? Так я тобі скажу, що це не так, я відчуваю його страх, він, звичайно, слабший, ніж у нас, але він є. Потрібно просто контролювати його, не піддаючись на нього, а з цим нам може допомогти лише досвід.

—  Дякую, - відповіла Маарі, було зрозуміло, що вона хоче ще щось сказати, але не наважувалася, тому що зв'язок був загальний у їхнього маленького загону. Вантажний флаєр виявився, м'яко кажучи, не в кращому стані. Власники явно не дбали про його стан. Запустивши діагностику першому, Фіск одразу попрямував до другого. Той був трохи меншим за розміром, але зовні виглядав краще. Судячи з отриманого ідентифікатора на нейромережу, він був лише півроку після капітального ремонту, під час якого поміняли майже сорок відсотків деталей.

Після запуску діагностики другого флаєра на нейромережу Фіска дійшли результати з першого. Більше половини другорядних систем не працювало, та що там другорядні, не працювала навіть система життєзабезпечення, на цьому флаєрі не можна було піднятися вище за чотири кілометри без індивідуальної техніки для дихання без підготовки, та й загалом він вище за пару кілометрів ледь-ледь підніматиметься.

Так що перший флаєр точно не підходив, а ось другий виявився дуже бадьорим старим, тим більше під час ремонту йому встановили нові антигравітаційні подушки підвищеної потужності.

Зробили це спеціально, щоб флаєр міг перевозити важчі вантажі. І тепер його вантажопідйомність становила близько ста п'ятдесяти тонн. Фіск навіть не зрозумів, навіщо потрібна така вантажопідйомність, якщо при повному завантаженні овочами та фруктами більше тридцяти тонн ніяк не виходило. Але обурюватися із цього приводу Фіск не став. Сто п'ятдесят тонн – це шістсот дроїдів “Кай 7У”. Звичайно, вантажний бот зміг би взяти в два рази більше, але, оскільки доступу до вантажного бота не було, а повертатися назад на склад було безглуздо, тому що зіурги зацікавилися цим місцем, і за відомостями, які передав Декс, з орбіти знявся середній носій, збираючись здійснити посадку у тому районі. Ось і доведеться використати те, що є. Шкода, що швидкість максимальна була лише три махи, але й на тому боті, на якому вони спочатку покинули склад, більше швидкість було не розвинути.

— Ну що, хлопче? Як флаєри? - запитав Ван, що повернувся.

— Другий півроку тому був відремонтований. Гарна машинка, а ось перший, дивно, що ще не розвалився. Інші, судячи з усього, не в кращому стані. - сказав Фіск, - Що з пошуками ботів?