Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

«Він мій брат», — сказала Кіра.

«Ха-ха, гаразд, я не скажу тобі… Прокляття. Я завжди думав, якщо я колись виберуся…

Він зупинився.

«Я думав, що зможу вибратися», — сказав він нарешті. «Я думав, що одного разу це зроблю. Я просто чекав нагоди. Я думав, але ніколи не робив цього. Я так і не втік. Не зміг залишити станцію Гея. Я спробував вплинути на нього. І це його вбило».

— Ні, — сказала Кіра. «Я думаю, що це був не лише ти».

Аві зім’явся. «Вау», — сказав він, але сказав це своїм ногам, тому що він повністю схилився вперед, обхопивши голову руками, ніби Кіра вдарила його кулаком у живіт. «Я мав знати краще, ніж прийти до вас за довбаним комфортом».

«Гея не давала вибору», — сказала Кіра. «Нікому. Це був ти. І я». Їй довелося зупинитися і перевести подих. «Я думаю, що винна була і я».

Аві не відповів. Кіра сіла. Вона не потягнулася до нього. Він був якраз навпроти у вузькому проході між ліжками, але він не міг би вимовляти “не чіпай мене” сильніше, ніж коли б був вкритий справжніми шипами.

«Я навіть не думала втекти», — сказала вона. «Я навіть не могла зайти у думках так далеко. Я завжди брала з собою станцію Гея. Куди б я не йшла».

«Навіть якщо це довбане пограбування космічного корабля спрацює», — сказав Аві. «Навіть якщо ми втечемо. Ми все ще тут у пастці, ти це знаєш, чи не так? Ми тут назавжди, ти і я. Це як втекти в Судний день».

«Я знаю».

«Це несправедливо!»

«Я знаю». Кіра завжди ненавиділа несправедливість. Вона все ще ненавиділа це. «Це несправедливо. Я знаю».

“Я…”

Він замовк.

Зрештою Кіра сказала: «Ти збираєшся знову сказати мені вибач?»

«Я не можу», — сказав Аві. Кіра спостерігала, як він глибоко вдихнув і ще раз. Тоді він випростався з утвореної на животі складки. Вона думала, що він плаче, але його очі були сухі. Він все ще мав жахливий вигляд. Він сказав: «Я не думаю, що мені шкода».

Кіра подивилася на нього.

«Збираєшся щось сказати?» запитав Аві, а потім тихо додав: «Чому я маю вибачатися за те, чого я не робив?»

«Ти б зробив це знову?» — запитала Кіра.

Дурне питання. Неможливе. Мудрість була мертва. Аві не міг зробити це знову. І яке це мало значення? Якщо Кіра чогось і навчилася, то це того, що у Всесвіті немає справедливості, її просто немає; що ніщо не було справедливим і ніщо ніколи не буде справедливим. І ось вони були, живі, планували, сподівалися; несучи все це з собою, всюди, куди б вони не пішли, назавжди; жити з тим, що вони мали і не зробили.

Аві сказав: «Я не знаю».

«Аві…» сказала Кіра.

Він простягнув до неї руки. Тут було так мало місця. «Вони вбили наш світ. Вони зробили це. Раніше я ледве знав, що це означає, і все ще був злий. І тепер я знаю, що це занадто сильно, щоб навіть відчувати гнів, я маю на увазі, що я нічого не відчуваю, Валькірі, нічого. Та інша шкала часу. Провидіння, адмірал Джоле, Велика Земля, все те лайно, до біса, але я стояв на пагорбах Землі, я бачив наші океани та наші міста, і їх уже немає. Все пропало. Так що ж нам робити? Що нам тепер робити?»

«Поки ми живі, ми живі», — сказала Кіра. «І це все».

Де вона чула ці слова? Урса сказала їх у Рейнгольді. У той час це не мало сенсу.

— Крамола, — сказав Аві. Він опустив руки, перш ніж Кіра встигла їх узяти.

«Правда», — сказала Кіра.

«Це не те, про що я думав, — сказав Аві, — коли Магнус почав вештатися біля аркади й витріщатися на мене».

«О яка радість, ще один?» сказала Кіра.

«Звідки ти знаєш…»

«Він сказав мені, що ти сказав тоді».

«Я дурень, чи не так», — сказав Аві.

«Якщо ти знаєш, хто ти є, — сказала Кіра, — чому б тобі не зупинитися?»

Він відвів погляд. Настала невелика тиша. Кіра мала змусити його піти. Вона цього не зробила.

«Знаєш, це все лайно», — сказав Аві до стіни. «Навмисне, я маю на увазі. Усі ті речі про те, що повинен бути секс для розмноження виду, усе таке безглуздя — знаєш, чого не робить станція Гея, а люди раніше завжди робили?»

«Що?» сказала Кіра.

«Шлюб», — сказав Аві. «Довгостроковий парний зв’язок. Сім’я».

«Земля була вашою матір’ю, а людство — вашою родиною», — легковажно процитувала Кіра.

«Ти саркастична?»

«У мене була сім’я, — сказала Кіра. «На Землі. У мене була мати. Моя рідна мати».

«У вас? Я цього не знав». Пауза. Вираз обличчя Аві звернувся всередину. Він був один, як і вона; наодинці зі спогадами, яким би не було життя Аві. Він розсміявся своїм звичайним надривним, безрадісним сміхом. «Здається, я нікому ніде не був потрібен. Не можна звинувачувати їх. Я впевнений, що хлопець, який породив мене тут, був молодшим офіцером з Огасти. Він загинув під час рейду на торгове судно п’ятнадцять років тому. Ніколи не зміг зрозуміти, хто був моєю другою половиною. Можливо, з генних банків, коли вони ще були у нас». Пауза. «Так. Це все нахер».

«Якщо люди можуть розмовляти один з одним у спосіб, який командування не контролює, — сказала Кіра, — якщо вони зможуть бути чесними… все розвалиться».

«Людство — ваша сім’я, а Командування керує людством», — сказав Аві. «Жодної розділеної лояльності на станції Гея». Нарешті він знову подивився прямо на Кіру. «Я ніколи раніше не говорив більшу частину цього вголос».

«Я впевнена, що це було дуже важко, — сказала Кіра, — намагатися мовчати всі ці роки».

«Ти поняття не маєш», — сказав Аві. «Я не стійкий за своєю природою».

«Я знаю».

«Ну, це все одно дивно», — сказав Аві, а потім: «Мені варто… повернутися до Системи. Отже. Спи спокійно, Валькірі. Ця вся справа також потребує вас».

«Спи спокійно?» — повторила Кіра. Раптом, як не дивно, вона намагалася не посміхатися.

Аві виглядав полегшено. «Якщо добре подумати, завалися і помри».

Наступні три дні Кіра була шалено зайнята. Їй довелося втиснути все важливе в уривки часу, які відповідали очікуванням Джоле. З того моменту, коли вони разом стояли на мостику і він говорив про завоювання світів, він постійно хотів, щоб Кіра була під рукою. Вона витримала дванадцятигодинну зміну і півтори чергування, спостерігаючи за Джоле, коли він наглядав за ремонтом Віктрікса. Він вештався по дредноуту й говорив тихо тут, різко там, залагоджуючи справи так, як йому було приємно, а вона ширяла на крок позаду і ліворуч, стоячи