Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

— Випий, так уже й бути.

— Покірно дякую, пане професоре.

— Фельдшер я, а не професор. Хоча вчився в різних знаменитостей. І дві п’ятірки в дипломі маю: з хімії й анатомії. Воду й повітря під мікроскопом вивчав! Іспит самому професорові Капусті складав. А лисина в нього — ого-го яка, тому що всі науки перевершив!

Матіуш сам читав свідоцтво про свою смерть.

— Читай, Матіуше! — говорив наглядач. — Може, знову будеш королем, а королям треба знати, як катують їхніх підданих. Хоч і сидять тут пропащі люди, але навіть лиходії потребують справедливості.

Чотири дні просидів Матіуш у своєму притулку. Забившись у куток, слухав, як завиває вітер у бійницях, і знічев’я пригадав вежу відлюдника на безлюдному острові.

На п’ятий день приїхав начальник в’язниці й наказав зібрати всіх ув’язнених.

— Гей ви, шахраї! — гучним голосом закричав він. — Слухайте уважно. Якщо нагряне комісія й запитуватимуть, чи був тут маленький арештант-хлопчисько, кажіть — не було. Зрозуміли? Двісті ударів батогом тому, хто проговориться. А поводитиметесь як належить, на Великдень по чотири шматочки цукру отримаєте. Зрозуміло? Не брехатиму, хлопчисько потрапив сюди через непорозуміння. Його перевели в іншу в’язницю. Отже, зарубайте собі на носі: ніякого хлопчиська тут не було. Зрозуміли? Вибирайте: двісті ударів батогом чи чотири шматочки цукру.

— Як не зрозуміти, пане начальнику. Тільки краще запам’ятовується, коли скляночку пропустиш, — сказав найстаріший ув’язнений.

— Так і бути, по чарці отримаєте.

Матіуш дізнався про це і зрадів: таке не часто трапляється в їхньому одноманітному житті.

XXVI

— Ясно як день, — одностайно вирішили королі, — це справа рук Молодого короля.

Молодий король ударився в амбіцію, тобто образився:

— Шукайте, якщо ви в цьому впевнені. Звичайно, було б брехнею стверджувати, ніби я його любив. Але хіба, крім мене, у нього немає ворогів? А негри? Скільки їх загинуло з його вини? І білі королі ставляться до нього всі по-різному. Орест теж його не любить. А цар Пафнутій не може йому пробачити тієї історії на Куфайці, після якої його мучать безсоння й головні болі.

Але Молодий король неспокійний; розуміє: якщо почнуться пошуки, Матіуша можуть знайти у в’язниці. Тому звістка про смерть Матіуша його дещо заспокоїла. Немов гора з плечей.

Але розслідування продовжувалося. Вдалося встановити, в якому напрямку їхав автомобіль із Матіушем. Допитали господаря готелю, рибалок, портових робітників, матросів. Одна жінка бачила, як автомобіль звернув праворуч, потім зупинився: здається, шина лопнула. Коли автомобіль стояв біля ресторану, якийсь хлопчик із цікавості зазирнув усередину, але не встиг нічого розгледіти: його прогнали. Виявили навіть місце, де Матіуша з автомобіля перенесли в човен. Але все розкрилося до кінця завдяки чистій випадковості.

Так часто буває. Шукаєш, шукаєш зниклу річ, усе догори дном перевернеш, а вона немов крізь землю провалилася. І раптом, коли зовсім втратиш надію, пропажа сама знаходиться.

Щось подібне сталося й тут. Жив-був на світі один старий учений, великий дивак, який поставив собі за мету написати наукову працю про всі в’язниці на світі. Років десять роз’їжджав старий по всіх країнах і вивчав різні документи. І нарешті опинився в столиці Молодого короля.

Дідусь був тихий, ввічливий, до речі й не до речі вибачався, дякував і нічого не чіпав без дозволу. Одяг у нього весь у пиляві від старих паперів, які він цілими днями читав. Примостившись на краєчку стільця, перегортав він документи, робив виписки, щось підраховував. Бідолаха зовсім осліп, і хоча на носі в нього були дві пари окулярів, це мало допомагало. Знайомих він не впізнавав. Лакеєві говорив «пане директор», а поважного директора департаменту приймав за лакея і давав йому на чай. З неуважності замість чорнильниці занурював перо в склянку з чаєм, який ставила перед ним добра людина, бачивши, що він із ранку нічого не їв. Чиновники глузували зі старого й жартували з ним на всі лади.

— От дивак! Хіба з паперів правду дізнаєшся? Там усе шито-крито.

А наївний учений, ні про що не підозрюючи, працював у поті чола.

— Пробачте, мені б ще медичні свідоцтва переглянути, звичайно, якщо це вам не завдасть клопоту. Але якщо ви зайняті чи втомилися, я зачекаю, не турбуйтеся. Даруйте, пробачте, покірно дякую, дуже вам зобов’язаний.

— Нічого. Гей, розсильний! Подай панові вченому два пуди паперів з чотирнадцятої шафи. Тих, що у пилу.

— Дякую, дуже вам вдячний. Пил — це такі дрібниці.

Розсильному набридло копирсатися у шафах, і він як гепне на стіл перед стареньким цілу купу пожовклих паперів — аж пил стовпом здійнявся!

Дідусь чхнув двічі й уткнувся в папери, як ні в чому не бувало.

Але в канцелярії працював чиновник, який напередодні купив собі нову кофтину й боявся її забруднити.

— Прочитайте краще ось ці папери. По-перше, вони чисті, а по-друге, дізнаєтеся останні дані, а не столітньої давності.

— Дякую. Для мене старе й нове однаково важливе. Велике спасибі. Дуже вам вдячний. Даруйте.

А зверху якраз лежало свідоцтво про смерть Матіуша.

«Зріст: 1 м 30 см. Вік: одинадцять років. — читає учений. — Причина смерті: отруєння організму з дитячих років спиртним і тютюном».

У старого був син-адвокат, і от він вирішив поділитися з ним радістю з приводу такої рідкісної знахідки.

«Любий сину, — писав учений, — я щасливий, що мою наукову працю збагатять настільки цікаві відомості».

Син прочитав листа, і його немов осяяло: «Чи не Матіуш це?» Як бути? їхати в таку далечінь не хочеться, але, з іншого боку, якщо здогадка підтвердиться, його чекає всесвітня слава.

Старий слово в слово переписав свідоцтво про смерть Матіуша, а син опублікував його в газетах. Книга вийде через десять років, а газета — наступного дня.

Що тут почалося, описати неможливо. Молодий король захищався, як міг. «Документи, — заявив він, — будь ласка, читайте, але у в’язницю нікого не пущу!» Та його розпорядженням гріш ціна, адже він тепер не король, а спадкоємець престолу. А Старий король дозволив відвідати в’язницю.

Почалося слідство. Фельдшер ухиляється од відповіді, хитрує — словом, тінь на ясний день наводить. Від ув’язнених теж толку не доб’єшся: мукають, неначе говорити розучилися. Начальник в’язниці викручується: то одне говорить, то інше. Відразу видно — справа нечиста.

Тим часом звістка про смерть Матіуша облетіла весь світ.

З поваги до Старого короля повідомили, ніби син його до цієї справи не причетний, а у всьому винен генерал. І що Матіуш уже на острові був хворий, потім перевтомлювався в таборі негритянських