Читати книгу - "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"

— Ти... ти знав, що це Кирило зайде до кімнати?

Карелін трохи стискає її долоню.

— Знати точно можна, коли побачиш. Чекав на нього конкретно. Кулак розповів. Він нарив інфу і на барана, і на зрадника у себе. Вони разом працювали вже деякий час.

Значить, хтось зіштовхнув Бруса та Кулака лобами. Вона гадки не має, хто це може бути. Навіщо це все?

Гроші?

— Він хотів мене вбити чи забрати? Ось сюди б привіз?

Рома пропускає її трохи вперед, а потім закидає руку на плече і веде далі так.

— Якби ризик був, що тебе вб'є, я б у кімнаті не чекав. Їм ти жива знадобилася б. Вчора вирішили прибрати мене. Що Кулака проблемніше порішити, і що він більш зговірливим виявиться після мого трупа. Я примчався б сюди один, відвези Кирило тебе.

— Але ти примчав сюди зараз. Один. Ну, зі мною.

Відключаючи ліхтар, він зупиняє їх напередодні найвищої точки посадки. Вже світлом від телефону досліджує, чи видно з точки спостереження позашляховик. Кіра тулиться до дерева, уловлюючи в темряві, як він кидає складене покривало на землю.

— Сєров зараз там на розвідці. А ми чекаємо на Кулака та Лешея. Ніхто нікуди не піде. Дійсно, доки сам не зробиш, ніхто не зробить, — бурмотить Роман.

Він садить її майже на себе, притулившись грудниною до спини. Дівчина розтирає руки у спробі відігнати холод. І приєднує до судомних рухів його долоні, коли чоловік намагається втрутитися.

— Сєров і справді такий страшний? Його всі бояться?

- Так. Нічний кошмар й таке інше.

- І для тебе? — невинним голосом цікавиться Кіра.

- Якщо нікому не розповіси, - відповідає Карелін через деякий час, - то так, і для мене.

- Хто це? Той, хто нацькував вас з Кулаковим один на одного. Адже ти знаєш.

— Сарковський, — каже чоловік одразу, але Кіра вловлює щось ухильне в інтонації. — Далекою дорогою йде. Зарвався і топить усіх підряд.

За останні місяці Сарковський знищив не лише Бездомного, а й ще кількох політиків. Щоправда, до криміналу ні Сарковський, ні його дії не мали прямого відношення. Щось тут нечисте. Сарковський реально богом себе уявив за нової адміністрації, і ось серйозний наїзд на верхівку криміналу?

— І ось так просто? Щоб вас зі столичним замінити на когось іншого? Навіщо?

Гладить його ногу вище коліна, і він притискає її до себе міцніше.

— Є причина, звісно. Я віддав Кулаку багато портових потоків давно. Та й не лише портових. Бруд радикальний злив весь на нього. Ми мирно й існували. Але грошей через це менше. Для всіх, хто міг би мати з потоку наркоти та живого товару більше навару, замість нас.

— Дідько, він реально ідіот, Сарковський, я маю на увазі.

- Ну, - тягне Карелін, - він отримав дозвіл згори. Влада ж півроку, як змінилася. Ні в мене, ні в Кулака не клеїлося, та й не намагалися ми особливо. Вони вирішили, що нас боятися не варто, — Рома хмикає, і Кіра чує, як він перекладає гвинтівку праворуч.

— Що ти... що зробиш, коли ви рушите туди?

Він заривається носом у її волосся і цілує щічку невпопад.

— Вже потім розповім. Залежить від ситуації. Звичайно, доведеться завалити його. Я зробив би по-іншому. Не тут. Не зараз. Мені начхати на адміністрацію. Нехай просто відчепляться. Але Кулак напевно одразу стріляти почне, якщо Сарковський справді тут.

— Ти справді пішов би сюди один за мною? На їхніх умовах? — напівголосно запитує Кіра.

— Питання безглузде таке. Ага, пішов би. А ти як думаєш?

Вона креслить у нього на нозі якесь безглуздя.

— Ще трохи посидимо, а потім походимо, пострибаємо, щоб не замерзнути.

— Добре, — тихо вигукує дівчина, все ще в роздумах.

— Кіро, — Роман притискається губами до холодної шкіри, каже серйозним тоном. - Як твоє здоров'я? Після втрати малюка?

— Нормально, — рівно, але стримано розповідає дівчина. - Нічого не турбує, не болить. Начебто все... як раніше.

Вона не пройшла останню процедуру в клініці, бо Карелін того дня зник. Судячи з відчуттів, ускладнень не виникло. Кіра почувала себе добре.

Між ними не було близькості після викидня. А сама до себе весь цей час вона боялася торкнутися. Все всередині аж тріпотіло від думки, що втратила і дитину, а потім і Кареліна, і більше ніколи не відчує його дотику.

— Надіюсь на щось святе, що ти мені не брешеш.

— Я говорю правду, — повільно відповідає Кіра. — Навіщо тобі брехати?

Карелін протяжно видихає.

— Бо потайлива.

— Краще скажи мені, як твої поранення, — майже шепоче дівчина. — Чи всі рани гояться нормально?

- Так.

— Рома... Ти без ножа мене ріжеш. Господи, навіщо ти це зробив?

— Бо можу.

Кіра відчуває, як той знизує плечима.

Бісить його так сильно її скритність, тому що сам набагато гірший. Скільки б він не вивалював назовні — іноді його ставало так багато, що випаровувався кисень; вона знала, що сказане лише вершина айсберга.

Карелін каже, що їм потрібно побратися, що він хоче. Кіра не знає, що думати про це. Вони точно мають різне уявлення про шлюб. Вона б... переборола частину скритності та недовіри, якби чоловік доклав зусиль, щоб відкритися. Дівчина, справді, слухалася б його більше, хоча й виду б не показала.

Рома ніколи не використовував проти неї таланту маніпулятора. Але Кіра точно знає, що той має першокласний. Що б він не робив, вміє справляти враження.

— Кажеш, що за дружину мене хочеш, а... сказати прямо не хочеш. Це так усе буде?

— Запитай ще раз тоді.

- Навіщо ти це зробив? - Невпевнено повторює вона.

— Бо не можу без тебе.

Кіра заплющує очі і хитає головою, а Роман прибирає пасмо з її обличчя, скуйовджене вітром.

Напевно, він і справді сильно її хоче. Ніколи не замислювалася про це серйозно, тому що теж дуже його хотіла. Все це бігло природним потоком.

Затягувало глибше і глибше, ось-ось мало дно промальовуватися вже, але з кожним разом все одно далі й більше.