Читати книгу - "Межа Фундації"

можна було знайти складну екосистему, разом з розвитком розумного виду, здатного створити високу технологію. Це, як вони вирішили, саме та ситуація, за якої людство може бути в найбільшій безпеці. Вони заморозили це пасмо подій як Реальність, а тоді припинили свої операції. Тепер ми живемо в Галактиці, що заселена лише людьми, а ще численними рослинами, тваринами та мікроорганізмами, яких вони переносять із собою — добровільно чи через недогляд — від планети до планети і які зазвичай витісняють місцеві форми життя. Десь у тумані ймовірності є інші Реальності, у яких Галактика є домом для багатьох розумних видів, але вони недосяжні. У нашій Реальності ми самі. Від кожної дії та події в нашій Реальності відгалужуються інші гілки, і лише одна з них у кожному окремому випадку є продовженням Реальності, тож є величезна кількість потенційних усесвітів, можливо, нескінченна, що виростають із наших. Але всі вони, імовірно, схожі один на одного тим, що мають Галактику з одним розумним видом, у якій ми й живемо. Або, можливо, мені слід сказати, що подібні всі, крім зникомо малого відсотка, тому що небезпечно відкидати щось там, де ймовірності сягають нескінченності.

Він зупинився, злегка знизав плечима й додав:

— Принаймні така ця історія. Вона сягає ще часів заснування Геї. І я не можу поручитися за її справжність.

Троє інших уважно його слухали. Блісс кивала, ніби вже чула щось таке й перевіряла точність розповіді Дома.

Пелорат довго зберігав похмуру серйозність, а потім стиснув кулак і опустив його на поруччя крісла.

— Ні, — здушено вимовив він, — це ні на що не впливає. Правдивість цієї історії неможливо довести ані спостереженням, ані міркуваннями, тож вона ніколи не буде чимось іншим, ніж гіпотезою, а крім того… Припустімо, що це правда! Усесвіт, у якому ми живемо, усе ж таки єдиний, де лише на Землі розвинулося багате життя та розумний вид, тож лише в цьому Всесвіті — неважливо, єдиний він чи лише один з нескінченної кількості ймовірностей — має бути щось унікальне в природі планети Земля. Тому, мабуть, нам досі й хочеться знати, що це за унікальність.

Після цих слів запала тиша, аж нарешті Тревіз заворушився і похитав головою.

— Ні, Янове, — сказав він, — це не так влаштовано. Скажімо, є один шанс на мільярд трильйонів — один на 1021 — що на якійсь із мільярда населених планет у Галактиці, лише на Землі, — через чисту випадковість — розвинулася багата екологія і зрештою розумне життя. Якщо це так, тоді одне з 1021 різних пасом потенційних Реальностей представляло таку Галактику, і Вічні вибрали його. Тож ми живемо у Всесвіті, де Земля — єдина планета, на якій розвинулися складна екологія, розумний вид, високі технології. Не тому, що вона якась особлива, а просто тому, що все це випадково виникло на Землі й більше ніде.

— Фактично, — замислено вів далі Тревіз, — я припускаю, що є пасма Реальності, у яких лише Гея утворила розумний вид, або лише Сейшелл, Термінус чи якась інша єдина планета, на якій у цій реальності немає жодного життя взагалі. І всі ці дуже особливі випадки становлять зникомо малий відсоток від загального числа Реальностей, у яких є більше ніж один розумний вид на всю Галактику. Я припускаю, що коли б Вічні шукали достатньо довго, то могли б знайти потенційне пасмо Реальності, у якій на кожній населеній планеті виник якийсь розумний вид.

— Може, ви також будете стверджувати, що знайдено Реальність, у якій Земля з якоїсь причини була не такою, як в інших пасмах, але в чомусь дуже пасувала для розвитку розуму? — запитав Пелорат. — Ви можете піти навіть далі й сказати, що було знайдено Реальність, де вся Галактика була не такою, як в інших пасмах, але якимось чином перебувала в такому стані, що лише Земля могла створити розумне життя.

— Можете стверджувати й таке, — відповів Тревіз, — але я вважаю, що моя версія має більше сенсу.

— Це, звичайно ж, суто суб’єктивне рішення… — із запалом почав Пелорат, але Дом перервав його, сказавши:

— Це все софістика. Не псуймо те, що — принаймні для мене — є приємним та неквапливим вечором.

Пелорат спробував розслабитися і дати своєму запалу вщухнути.

— Як скажете, Доме, — сказав він нарешті й усміхнувся.

Тревіз, який кидав погляди на Блісс, що сиділа, з удаваною скромністю поклавши руки на коліна, запитав:

— А як виник цей світ, Доме? Гея з її груповою свідомістю.

Стара голова Дома відхилилася, і він пронизливо засміявся. Зморщившись, старий сказав:

— Це знову казки! Часом я думаю про це, коли читаю ті архіви, що є в нас про людську історію. Неважливо, як дбайливо ведуться ці архіви, як їх реєструють та комп’ютеризують, із часом вони стають розпливчастими. Оповіді ростуть. Казки накопичуються, наче пил. Що більше часу минає, то запилюженішою стає історія — аж доки не перетворюється на казки.

— Ми, історики, знайомі із цим процесом, Доме, — сказав Пелорат. — Казкам надають явну перевагу. «Фальшива драма витісняє справжню нудьгу», — сказав Лейбелл Геннерат приблизно п’ятнадцять століть тому. Тепер це називається законом Геннерата.

— Справді? — перепитав Дом. — А я вважав, що ця думка — мій власний цинічний винахід. Що ж, закон Геннерата наповнює нашу історію романтичним ореолом та невизначеністю. Ви знаєте, що таке робот?

— Ми дізналися на Сейшеллі, — сухо відповів Тревіз.

— А бачили?

— Ні. Нас запитали про це, і, коли ми відповіли негативно, то нам пояснили.

— Розумію. Річ у тім, що колись людство мало роботів, але нічого доброго із цього не вийшло.

— Нам розповідали.

— Роботам сильно промили мізки так званими трьома законами робототехніки, які походять ще з доісторичних часів. Є кілька версій щодо того, якими могли бути ці три закони. Ортодоксальна версія має таке трактування: перший — робот не може завдати шкоди людині або ж шляхом бездіяльності допустити, щоб людина потрапила в біду; другий — робот мусить виконувати накази людей, але не тоді, коли ці накази суперечать першому законові; третій — робот мусить захищати себе, доки такий захист не суперечить першому чи другому законам. Із часом роботи ставали все розумнішими, універсальнішими й тлумачили ці закони, а надто перший, який переважав усі інші, дедалі ширше, і все більше брали на себе роль захисників людства. Цей захист душив людей і ставав незносним. Роботи були абсолютно добрі. Їхні старання були гуманні й спрямовані на загальне добро, і це чомусь робило їх дедалі нестерпнішими. Кожне вдосконалення роботів лише погіршувало ситуацію. Роботи розвинули телепатичні здібності,