Читати книгу - "Місто біля моря"

Музиканти заграли польку. Я вже зібрався запросити Ліку на танець, як несподівано здригнувсь, наче мене укололи. На протилежному боці, недалеко від Маремухи, стояв,1 схрестивши на грудях руки, Головацький і уважно стежив за нами. Но забув іще, видно, Толя, як попереджав він жартома мене, щоб я «не иотрапив часом у полон до сусідки». Тепер, бачачи нас удвох, як ми мирно розмовляли, він не знав, що й думати.

«Ех, дарма! — подумав я. — Потім, Толю, поясню тобі все». І, схопивши Ліку під ліктики, пустився в танець.

Не встиг дотанцювати польку, як побачив на порозі Гри— шу Канюка. Обличчя його, все спітніле, зберігало сліди щойно закінченої роботи в ливарні. І дивним здалося, що Гри— ша Канюк не забіг додому переодягтися, а прийшов у клуб на танці в брудній робі. Відшукавши мене очима, він робив нетерпеливі знаки, викликаючи з залу.

— Мене кличуть, Ліко, вибачте, — сказав я їй і, підвівши її до вільного стільця, пішов навпростець до Гриші.

— Головацького, тебе і всіх активістів комсомолу терміново викликають на завод! — важко дихаючи, шепнув Канюк.

Видно було, що він не йшов, а біг сюди. Нічого не розуміючи, я спитав:

— Там же нікого вже нема…

Пробігаючи повз мене, видно, теж викликаний кимось, Лука Турунда торкнув мене за лікоть і сказав:

— Швидше, Манджура! На нараду до Руденка.

Поки ми добігли, в кабінеті директора вже зібралися комуністи заводу і секретарі багатьох комсомольських осередків. Горіли дві лампи під зеленими абажурами, і при їх світлі я встиг помітити секретаря міськкому партії Ка— зуркіна, нашого Флегонтова і начальника міського відділу ДПУ, якого я вже бачив у той день, коли під основою мартена ми виявили англійську міну.

Коли всі посідали, Руденко, обвівши очима всіх, заговорив:

— Більше чекати не будемо. Отже, товариші, сьогодні вночі, використовуючи переддень вихідного дня, ворог хотів висадити в повітря основні життєві вузли заводу. Ворожий план мінування у пас в руках! Ось він. — Руденко показав пальцем на пожмакане креслення; що лежало перед ним. — Вважаю за свій обов’язок подякувати за своєчасне виявлення цього документа наших товаришів чекістів!

З цими словами Іван Федорович повернувся до начальника міського відділу ДПУ і міцно потиснув йому руку. А той захитав головою, мовби кажучи, що ні він, ні його працівники не заслуговують подяки.

Новина, оголошена директором, приголомшила нас. І в напруженій тиші ще суворіше і значливіше прозвучав голос Руденка:

— Перший тривожний сигнал про англійські «подарунки» ми, як відомо, дістали під час комсомольського недільника. Мерзенний найманець буржуазії, якому було доручено підірвати міну, в останню хвилину розгубився і не зумів вчинити диверсію. А потім молодь перекреслила його плани своїм недільником. На щастя, він ізольований і на першому допиті був занадто балакучий. Такі ж міни, закладені тут англійцями ще в 1919 році, вилучені в кочегарці і біля вагранок…

— Хто цей найманець, Іване Федоровичу? — спитав хтось.

— П’яниця і бракороб Єнтута, який облудно проліз в ряди робітничого класу, — в настороженій тиші сказав директор.

«Так ось хто, певно, намагався залякати нас своїм підкинутим листом, коли ми почали виводити його на чисту воду!» — промайнуло у мене в голові.

Директор, промовчавши, говорив далі:

— А про решту вам доповість Кузьма Никанорович! — І знову він подививсь на низенького, дуже добродушного чоловіка в сірому коверкотовому костюмі, пропонуючи йому жестом руки зайняти місце голови.

Цілу ніч, до світанку, учасники цієї раптової наради чергували в цехах, охороняючи завод до тої хвилини, поки дії ворога не були цілковито знешкоджені.

Те, що ледар і п’яничка Кашкет виявився найманцем ворогів, досить швидко втратило гостроту новизни.

«Хіба не ясно було й раніш, що якраз серед таких розкладених типів іноземна буржуазія вербує своїх агентів! — міркував я, походжаючи біля остигаючих вагранок. — У погоні за легкою наживою, за зайвою четвертю горілки вони, хто не знав ніколи, що таке Батьківщина, можуть піти на всяке криваве діло…»

Мадам Рогаль-Піонтковська, про яку стримано, але дуже переконливо того вечора сказав нам Кузьма Никанорович, знала про минуле Кашкета уже давно, ще з того часу, як дала згоду бути резиденткою англійської розвідки в нашому приморському місті, прикриваючи свою таємну підривну роботу проти Радянської держави вивіскою мирного танцкласу.

Перший же зв’язковий, який прибув з Лондона на вантажному англійському пароплаві, вручив їй на таємному побаченні не лише лист від чоловіка-цукрозаводчика, що втік з-під Умані в Англію, але й один «діловий документ». Це був список «вірних ще людей», складений, за завданням англійської розвідки, видно, самим Нестором Махно, який у ті роки жив у Парижі і навіть — ходили такі чутки — викладав там в академії генерального штабу своє бандитське ремесло. Він мріяв за допомогою військ Антанти вернутися на своїх тачанках до берегів Азовського моря.

Був занесений у цей список і анархіст Єнтута, на прізвисько Кашкет. От саме його і взяла в руки, прикрашені брильянтовими перснями, мадам Рогаль-Піонтковська ще тоді, коли їй належав ресторан «Родима сторонка». Кашкет приходив до «мамаші» випити в борг, часто без віддачі, користуючись її «добрим серцем». І коли вже у власному танцкласі на Генуезькій мадам стала вимагати від нього першу розписку в одержанні ста карбованців за роботу для англійської розвідувальної служби Інтелідженс сервіс, Кашкет не вагався.

Потім цілий рік після їх побачення Рогаль-Піонтковська з її агентами були полишені на самих себе. Зв’язок з Лондоном обірвався. Пароплави під британським прапором довгий час не заходили за вантажем у радянські порти. Хазяї Рогаль-Піонтковської вирішили зв’язатися з мадам із танцкласу іншим шляхом.

Попович із Ровна, Козир-Зірка, після висадження в повітря штабу ЧОПу в нашому подільському місті повинен був відвідати Донбас і Приазов’я і вручити нові інструкції з Лондона резидентам, які замаскувалися, подібно до Рогаль-Піонтковської, на радянській землі. Це й було те друге завдання, поставлене поповичу з Ровна, яке так довго й уперто розгадував Вукович.

Багато, на перший погляд, дрібничок допомогли Вуковичу в цій справі. Серед них важливе було і випадкове припущення, висловлене в листі до Микити, — про те, чи не родичка власниця танцкласу в місті біля моря старій графині, яку ми бачили ще в далекому дитинстві на Заріччі.

Вукович виявив зв’язок між появою в місті біля моря Печериці і тим, що чоловік «удови інженера з Умані», який лишився живий, перебуває в Англії і навіть завдяки своєму графському титулу занесений у довідкову книгу серед іменитих людей Європи під дивним заголовком «Хто є