Читати книгу - "1Q84. Книга ІІІ"

Усікава знову кивнув.

— Була якась причина, щоб так діяти?

— Своїм промахом я причетний до смерті лідера.

— Яким чином?

— Я розслідував біографію Аомаме. Ретельно перевірив її перед тим, як вона зустрілася з лідером. І нічого підозрілого не помітив.

— Однак вона доступилася до лідера зі злим наміром і таки вбила його. А ви не виконали як слід дорученого завдання і мали колись за це відповісти. Зрештою, вас використали й викинули. Але ви забагато знали про секту. Тож щоб вижити, ви мусили піднести цим типам голову Аомаме. Ви це хочете сказати?

Усікава кивнув.

— Жаль, що ви це зробили, — сказав чоловік.

Жаль, що зробив?… І Усікава задумався своєю сплющеною головою над цими словами. А тоді догадався:

— Це ви придумали план убивства лідера?

Чоловік на це не відповів. Але Усікава розумів, що його мовчазна відповідь не є заперечною.

— Що ви збираєтеся зі мною робити? — спитав Усікава.

— Що робити? Правду кажучи, ще не вирішив. Спокійно подумаю. Все залежить від вашої поведінки, — відповів Тамару. — Маю до вас ще кілька запитань.

Усікава кивнув.

— Я хотів би, щоб ви назвали мені телефонний номер членів «Сакіґаке», які мали б підтримувати з вами безпосередній зв'язок.

Усікава трохи завагався, але врешті-решт таки назвав цей номер. Приховувати його зараз під страхом смерті було не варто. Тамару записав його.

— Прізвище?

— Не знаю, — збрехав Усікава. Але Тамару цим особливо не переймався.

— Круті типи?

— Досить круті.

— Але не професіонали?

— Спритні. Накази зверху виконують без жодних вагань. Але не професіонали.

— Що ви дізналися про Аомаме? — спитав Тамару. — Знаєте, де вона переховується?

Усікава хитнув головою.

— Не знаю. Тому невідступно стежу тут за Тенґо Каваною. Якби знав, то давно б туди перебрався.

— Логічно, — сказав Тамару. — До речі, як ви розшукали, що між Аомаме й Тенґо Каваною є якийсь зв'язок?

— Не сидів на місці, а збирав інформацію.

— Яким способом?

— Дослідив усю біографію Аомаме. Від самого дитинства. Вона відвідувала початкову муніципальну школу в Ітікаві. І Тенґо Кавана родом з Ітікави. А тому я побував у цій школі й, як сподівався, виявив, що два роки вони вчилися в одному класі.

Тамару тихо пирхнув, мов кіт.

— Цікаво. Ви провели справді незвичайне розслідування. Напевне, витратили на нього багато часу й зусиль. Я захоплююсь вами, Усікава-сан.

Усікава мовчав. Поки що запитань до нього не було.

— Мене все-таки цікавить, — сказав Тамару, — чи зараз, крім вас, ще хтось знає про зв'язок між Аомаме й Тенґо Каваною.

— Ви знаєте.

— Я маю на увазі, чи знає хтось з вашого оточення.

Усікава кивнув.

— Серед тих, з ким я маю справу, знаю про це тільки я.

— Не брешете?

— Ні, не брешу.

— До речі, ви знаєте, що Аомаме вагітна?

— Вагітна? — перепитав Усікава. В його голосі вчувалося здивування. — Від кого?

Тамару не відповів.

— Справді не знали?

— Не знав. Правду кажу.

Якийсь час Тамару мовчки розгадував, чи реакція Усікави справжня чи ні. А тоді сказав:

— Зрозуміло. Начебто правда, що ви не знали. Повірю. До речі, ви довгий час нишпорили навколо «Садиби плакучих верб» в Адзабу. Це не помилка?

Усікава кивнув.

— Навіщо?

— Господиня цієї садиби відвідувала елітний спортивний клуб, в якому інструктором працювала Аомаме. Схоже, начебто обидві жінки встановили дружні особисті стосунки. Поряд із садибою господиня влаштувала притулок для жінок, що стали жертвами домашнього насильства. Під дуже суворою охороною. На мій погляд, занадто суворою. Тож я, природно, припустив, що, може, в ньому переховується й Аомаме.

— І що далі?

— Однак після певних роздумів я в цьому засумнівався. Власниця садиби — багата й впливова людина. І якби вона навіть і переховувала Аомаме, то не біля себе. А якомога далі. Тому я перестав крутитися навколо садиби в Адзабу, а перемкнувся на Тенґо Кавану.

Тамару знову тихо пирхнув.

— У вас сильна інтуїція і голова може логічно працювати. Ви наполегливі. А тому шкода, що погодилися на роль простого хлопчика на побігеньках. Ви давно на цій роботі?

— Раніше я працював адвокатом, — сказав Усікава.

— Зрозуміло. Напевне, успішним. Та, мабуть, повелися надто впевнено і, ненароком послизнувшись, упали. Тож тепер, прогорівши, виконуєте роль хлопчика на побігеньках за дрібні гроші в новітній релігійній секті. Мабуть, так сталося.

Усікава кивнув.

— Так.

— Нічого не вдієте, — сказав Тамару. — Таким, як ми, відщепенцям, що можуть покластися тільки на себе, нелегко триматися на поверхні життя. Навіть якщо їм начебто щастить, вони все одно обов'язково десь падають. Так побудований світ. — Суглоби його стиснутого кулака зловісно затріщали. — То ви розповідали секті про садибу в Адзабу?

— Нікому, — чесно признався Усікава. — Моя підозра щодо садиби була лише припущенням. Охорона виявилася настільки суворою, що я не дістав жодних доказів.

— От і добре, — сказав Тамару.

— Напевне, ви нею керували?

Тамару не відповів. Його роль полягала в тому, щоб запитувати, а не відповідати на запитання.

— Досі ви давали правильну відповідь на мої запитання, — сказав Тамару. — Принаймні в головному. Коли я занурив вас на морське дно, ви втратили охоту казати неправду. Бо по вашому голосу відразу видно, коли пробуєте збрехати. Я так вас налякав.

— Я не брешу, — сказав Усікава.

— Це добре, — сказав Тамару. — Зайвих страждань не хочеться зазнати. До речі, вам відомо, хто такий Карл Юнг?

Під пов'язкою на очах Усікава мимоволі насупив брови. «Карл Юнґ? Власне, про що збирається говорити цей чоловік?» — подумав він.

— Психолог Юнґ?

— Так.

— Трошки, — обережно відповів Усікава. — Що він народився у Швейцарії наприкінці дев'ятнадцятого століття. Був учнем Фрейда, але пізніше відійшов від нього. Автор ідеї про колективну підсвідомість. Оце все, що я знаю про нього.

— Непогано, — сказав Тамару.

Усікава чекав, що Тамару розповість далі.

— Карл Юнґ мав елегантну оселю в тихому фешенебельному кварталі на березі Цюріхського озера, в якому заможно жив разом із родиною. Однак потребував місця, щоб усамітнитися для своїх глибоких роздумів. А тому знайшов собі ділянку з виходом на озеро на краю глухого села Болінген й побудував там невеликий будинок. Зовсім не віллу. Власними руками склав з каменю круглу будівлю з високою стелею. Камінь брав з близької каменярні. Тоді в Швейцарії треба було мати кваліфікацію каменяра, щоб щось будувати з каменю. А тому Юнґ її домігся і навіть уступив у гільдію каменярів. Зведення будинку власними руками мало для нього важливе значення. Однією з головних причин цього була й смерть матері.

Тамару зробив коротку паузу.

— Цей будинок називали «Вежею». Юнґ спроектував його за зразком сільських хатин, які зустрічав під час