Читати книгу - "Загублена земля. Темна вежа III"

Старою мовою, якою колись спілкувалися між собою мешканці різних країв його світу, слова, такі як кхеф і ка, здебільшого мали багато значень. Проте слово «чар» — чар, як у Чарлі Чух–Чуха, — було однозначним.

Чар означало смерть.

РОЗДІЛ 5

МІСТ І МІСТО

1

За три дні вони натрапили на рештки розбитого аероплана.

Першим на нього показав Джейк. Коли ранок був у розпалі, він помітив спалах світла на віддалі, миль за десять, неначе там у траві лежало дзеркальце. Підійшовши ближче, вони побачили на узбіччі Великого Шляху щось велике й темне.

— Схоже на мертвого птаха, — сказав Роланд. — Великого птаха.

— То не птах, — відповів Едді. — То аероплан. А світло — це сонце, що відбивається від скла ліхтаря.

А ще за годину вони мовчки стояли на узбіччі, споглядаючи старі руїни. На прогнилому фюзеляжі, нахабно витріщаючись на новоприбулих, сиділи три вгодовані ворони. Джейк підняв з узбіччя камінець і пожбурив ним у птахів. Невдоволено каркаючи, ворони насилу здійнялися в повітря.

Одне крило зламалося, коли літак падав, і тепер лежало неподалік, наче трамплін для стрибків у воду посеред високої трави. Решта літака не дуже постраждала. Скло ліхтаря тріснуло вусібіч, коли об нього вдарилася голова пілота. На тому місці лишилася велика пляма кольору іржі.

Юк подріботів туди, де з трави здіймалися три іржаві лопаті пропелера, понюхав їх і притьмом побіг назад до Джейка.

У кабіні пілота сиділа висхла мумія у м'якому шкіряному комбінезоні й шоломі, з якого стирчав шпичак. Губ у мумії не було, зуби випиналися в передсмертній гримасі відчаю. Пальці, які колись були товстими, мов сосиски, зараз перетворилися на вкриті шкірою кістки, що стискали штурвал. На скроні в тому місці, де пілот вдарився головою об ліхтар, лишилася западина. А зеленувато–сірі патьоки, що вкривали ліву щоку, як здогадався Роланд, колись були мозком. Голова мертвого була нахилена назад, так, наче він навіть у момент смерті не сумнівався, що зможе знову злетіти в небо. Вціліле крило літака стирчало над густою травою. Поблякла емблема на ньому зображала кулак, що стискав блискавку.

— Схоже, Тітонька Таліта помилялася, а старий альбінос мав рацію, — побожно сказала Сюзанна. — Мабуть, це Давид Спритний, принц–ізгой. Роланде, поглянь, який він великий. Мабуть, його довелося намастити жиром, щоб запхати в кабіну!

Роланд кивнув. Від спеки й часу тіло чоловіка в кабіні механічного птаха зменшилося в розмірах, і тепер він був просто скелетом, обтягнутим сухою шкірою, але все одно було видно, які широкі в цього чоловіка плечі і яка масивна розтрощена голова.

— Так загинув Лорд Перт, — сказав стрілець, — і земля здригнулася, коли він впав.

Джейк питально на нього поглянув.

— Це зі старої поеми. Лорд Перт був велетнем, який вирушив на війну, битися з тисячею людей. Але не встиг він покинути свої землі, як у нього поцілив камінцем якийсь хлопчак. Просто в коліно. Він перечепився, важкі обладунки потягли його вниз, і, падаючи, він зламав собі карк.

— Це схоже на нашу легенду про Давида й Голіафа, — сказав Джейк.

— Пожежі не було, — відзначив Едді. — Б'юся об заклад, у нього закінчилося пальне, заглух двигун, і він спробував сісти на дорогу. Хай навіть він був ізгоєм і варваром, але сміливості в нього було хоч греблю гати.

Роланд кивнув і перевів погляд на Джейка.

— Ти не боїшся цього видовища?

— Ні. Мені було б страшно, якби він ще… ну, розкладався. — Від мертвого в кабіні аероплана Джейків погляд помандрував до міста. Зараз Лад був значно ближче і чіткіше вирізнявся на тлі неба. І хоча вони бачили, що шибки в багатьох вікнах веж розбиті, Джейка, так само, як і Едді, не полишала надія знайти там бодай якусь допомогу. — Б'юся об заклад, що безлад у місті почався після того, як він зник.

— Гадаю, ти виграв, — сказав Роланд.

— Знаєте що? — Джейк знову уважно роздивлявся літак. — Люди, які побудували це місто, могли самі робити аероплани, але я певен, що цей — наш, з нашого світу. У п'ятому класі я писав роботу про повітряні баталії. Здається, я впізнаю цей літак. Роланде, можна я підійду ближче?

Роланд кивнув.

— Я піду з тобою.

Разом вони пішли до літака. Висока трава шурхотіла об холоші їхніх штанів.

— Дивись, — звернувся до Роланда Джейк. — Бачиш кулемет під крилом? Це німецька модель з повітряним охолодженням. «Фоке–Вульф». їх випустили перед самим початком Другої світової. Я впевнений, що це саме той літак. Але звідки він тут узявся?

— Багато літаків просто зникають, — сказав Едді. — Візьмімо, наприклад, Бермудський трикутник. Це місце над одним нашим океаном, Роланде. Вважається, що воно прокляте. А насправді там просто може бути величезний прохід між нашими світами. Прохід, який майже завжди відчинений. — Едді згорбився і, недолуго імітуючи фантаста Рода Серлінга, оголосив: — Пристебніть паси. Ми наближаємося до зони турбулентності. Наш літак входить у… Зону Роланда!

Але Джейк із Роландом, стоячи вже під вцілілим крилом літака, не звернули на нього уваги.

— Підсади мене, Роланде.

Роланд похитав головою.

— Крило міцне тільки на вигляд. Джейку, цей літак уже давно тут лежить. Ти впадеш.

— Тоді зроби руками сходинку.

— Давай я, Роланде, — запропонував Едді.

Роланд глянув на праву руку, на якій бракувало пальців, знизав плечима і склав пальці в замок.

— Нічого. Він не важкий.

Джейк скинув мокасини і легко ступив на імпровізовану шпору з Роландових рук. Юк пронизливо загавкав, але Роланд не міг збагнути, чому — чи то від збудження, чи то від тривоги.

Джейк уже притискався грудьми до іржавого закрилка літака і дивився на емблему: блискавку в кулаці. Біля краю вона трохи відстала від поверхні крила. Джейк узявся за закрилок і потягнув. Той відійшов від крила так легко, що коли б Едді не підстраховував його і не притримав рукою, то Джейк упав би на спину.

— Так я і знав, — сказав хлопчик. Під кулаком і блискавкою була інша емблема. Тепер вона відкрилася майже повністю. Свастика. — Я просто хотів переконатися. Можете мене опускати на землю.

Вони знову вирушили, але щоразу, коли озиралися назад, їх переслідував хвіст літака. Він грізно здіймався над високою травою,