Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

Ліфт повільно підіймався вздовж вражаючої скляної будівлі, ведучи мене до невідомого майбутнього. Мої руки потіли, і серце билось з силою, наповнене очікуванням і нервозністю. Я мріяв про цей момент з того часу, як знайшов роботу в престижній компанії Ferrer Enterprises, але ніколи не уявляв, що моя перша зустріч з генеральним директором буде такою... незвичайною. Мої подруги попереджали, що генеральний директор — не той чоловік, з яким можна пограти словами, але відзначу, що фотографія, яку я бачив, залишила мене прагнучими дізнатися, чи буде він дозволяти мені колись спробувати його тіло.

Двері ліфта відкрились тихим звуком, відкриваючи блискучий вестибюль, освітлений приглушеним світлом. Мої підбори віддзвеніли по полірованому мармуровому підлогу, коли я підійшов до дверей кабінету пана Алехандра Феррера, чоловіка, чиє ім'я резонувало у всьому бізнес-світі. Деякі кажуть, що він безжальний у сексі, але зараз мені потрібно сконцентруватися на роботі, щоб утримати себе.

З глибоким задоволенням я піднімаю руку, щоб легко постукати у двері з темного дуба. Ще до того, як я це зроблю, двері повільно відчинились, відкриваючи великого і привабливого чоловіка з очима, які здавалися освітлювати мої зіниці, з загадковим виразом у його темних очах. Це був він, Алехандро Феррер, мій начальник.

— Валерія, яка несподіванка бачити тебе тут так пізно? — говорить Алехандро.

Мої вії трохи задрібночують. Святий небо, він знає моє ім'я. Як може бути, що він викликає мене по імені?

Мої ноги підстрибують, коли я бачу, що його брови піднімаються.

— Пане Феррер, я вибачаюся за такий пізній час, мені змінили графік, але мені потрібно поговорити з вами про звіт про продажі, який ми подали сьогодні. Мій колишній начальник дав мені це як домашнє завдання, я сподіваюся, що ви не проти, що я вже почала — я важко вдихаю, відчуваючи метеликів у животі, контролюючи своє дихання.

— Не турбуйтесь через час. Увійдіть, будь ласка. Всі були постраждалі від зміни керівника, але я розумію — каже Алехандро, дивлячись на мене з голови до ніг.

— Дякую, пане. Я лише хотів переконатися, що ви ознайомлені з усіма деталями перед завтрашньою зустріччю — я кажу.

— Я ціную це, Валерія. Ви віддана працівниця, про це мені вже розповів колишній начальник, який вийшов на пенсію. Добре бути генеральним директором компанії, оскільки ви маєте кілька начальників — каже Алехандро.

— Це честь працювати для вас, пане Феррер. Ваші видіння і лідерство є натхненням для всіх нас — я говорю, згадуючи те, що мені розповіли про нього.

— Ви мене ласкуєте, Валерія. Але, будь ласка, називайте мене Алехандро, коли ми наодинці. Немає потреби в такій формальності — він каже, наближаючись до мого тіла в дивному способі.

Добре... Алехандро, будь ласка, що ви робите? — я питаю його.

— Вибачте, Валерія. Я думаю, що я занадто високий, щоб мати таку сильну жінку, як ви — він каже.

Спалах співпраці з'явився в його очах, коли він произносив моє ім'я. Я відчув себе у пастці його проникливого погляду, змішання і бажання бульбашували у моїй душі. Я ніколи раніше не відчував себе так близько до когось, а тим більше до свого нового начальника.

— Розумію, я піду до свого офісу, щоб підготувати ті документи, які я повинен вам представити — я кажу, вкусуючи нижню губу.

— Валерія, до речі, сьогодні ви виходите дуже пізно. Нам потрібно зробити кілька речей, тому мені знадобляться додаткові години від вас. Я обіцяю, що ви вийдете до півночі, а завтра можете прийти пізно. Не хвилюйтесь — він каже.

— Добре — я кажу, коли мій тіло стає згортано.

Годинник на стіні показує півночі, але в цей момент час здається зупинитися, коли ми поглинаємося в розмові, яка перетинає професіоналізм. У цей момент ми не просто начальник і працівник, ми дві душі, що зустрічаються в темряві ночі, шукаючи щось більше, ніж просто роботу.

Його слова лунають в моїй голові, коли ми поглиблюємося в світі секретів і обіцянок. Я не маю уявлення, що майбутнє приготувало для нас, але одне впевнено: ця нічна зустріч у Кришталевій Вежі визначить початок пригоди, яка назавжди змінить моє життя. Крім того, я ніколи не відчувала ці метелики у своєму животі, так що це ново.

Я настільки зосереджувався на тому, що маємо, що забув про годинник. Я сідаю за свій стіл, щоб закрити свої шухляди.

— Валерія, не виходьте ще. Мені приємно, що ми змогли закінчити справи та просунутися, але я не можу не сказати вам, що є щось в тобі, що мене цікавить. Ти інша, ніж інші.

Я піднімаю свій погляд, моє тіло напружене, мій розум літає. Що я, черт побери, думаю? Я уявляю те, що не повинно уявляти.

— Що ви маєте на увазі, пане Алехандро? — я випадково прикусила свою нижню губу.

— Я маю на увазі твою наполегливість, твою розумність... і ту іскру в твоїх очах, яка розкриває приховану пристрасть. Здається, ти приховуєш більше секретів, ніж показуєш — мій дихання зупиняється при слуханні цих слів.

— Я не знаю, що ви маєте на увазі, Алехандро. Я просто працюю найкраще, як можу — я нервово посміхаюся.

— Я в цьому не вірю. У тебе є щось більше, ніж просто службові обов'язки. Що ти дійсно хочеш, Валерія? — він каже Алехандро.

— Я... я хочу... успіх, я вважаю. І визнання за свою роботу, а також гроші — я додаю, затремтівши.

— З того часу, як ти побачила мене вперше, місіс Валерія, ти була на мені збуджена. Але є щось більше, чи не так? Щось, що ти навіть не признаєш собі — він каже з загадковим сміхом.

— Я не знаю, як сказати, Алехандро. Можливо, у житті є щось більше, ніж робота — Алехандро дивиться на мене з загадковою посмішкою.