Читати книгу - "Трясця твоїй ящірці!, Тетяна Гуркало"

Все, як завжди в житті Оксани, почалося з дурні. Ну, як дурні? Сам собою імбирно-медовий квас ніяка не дурня, бо дурня смачною не буває. Але якщо порівнювати з наслідками…

Діло було так. Спочатку було літо. З самого початку воно було терпиме, хоча літо Оксана ніколи не любила. Бо літом спекотно і нічого робити не хочеться. А коли нарешті починає хотітися, пора вже спати. Але спочатку те саме літо було терпиме. А потім воно піднатужилось, стовпчики термометрів дружно підскочили до тридцяти восьми (подейкують, що десь на сонці навіть всі шістдесят наміряли) і стало нестерпним. І рятували Оксану від бажання знайти десь автомат і застрелитися лише напої з льодом. Вона їх перепробувала ледь не всі в місті. Її впізнавали дівчата на касах. А бонусних картках вона заплуталась так давно і безнадійно, що перестала ними користуватися. Зате дівчина знала де і що найсмачніше і не боялася до нього дійти.

— Імбирно-медовий квас, — оголосила вона своє замовлення в той день, дійшовши до кав’ярні, де цей самий квас був.

— Цікавий вибір. Воно смачно? — спитали за спиною. І коли Оксана повернулася, бо не любила, коли за спиною балакають незнайомці, продовжили: — А то стою, дивлюся на ці картинки і ніяк не виберу.

Дівчина теж подивилася на картинки. Гарні напої на чорному тлі. Наче підсвічені зсередини. І як такі не замовити?

Потім знову повернулася до чоловіка. Бо він теж був гарний. Весь такий з харизмою, посмішкою і чортами в зелених очах. Дійсно зелених! Вона навіть крок до нього зробила, щоб впевнитися. Зелені, як в того кота. А шкіра світла, на носі темні крапочки веснянок, волосся каштанове. Ну, прямо тобі дівоча погибель.

Або сонечко занадто голову напекло і насправді вона зараз непритомна, добре, якщо в лікарні.

— Смачний, — сказала дівчина зрозумівши, що нахабно витріщається на цього красеня.

— Дякую, — промуркотів чоловік, аж в дівочих легенях легенько завібрувало.

— Ов, — сказала вона, бо не придумала, що можна сказати ще. І кілька разів кліпнула. І зрозуміла, що посміхається, як остання дурепа. І…

— Ваше замовлення! — гаркнула дівчина на касі.

Оксана, котра геть про неї забула, від несподіванки підскочила, схопила свій стакан, тремтячими руками засунула в нього трубочку, а коли повернулася до красеня, його вже не було. Випарувався кудись.

— Галюцинація, — поставила собі діагноз вона. Сумно подивилася на вулицю. Рішуче натягнула на голову кепку і ступила з кондиційованої прохолоди назад у літо.

Як відомо, робота сама не зробиться. А якщо ти ще й та сама дурепа, котра бігає по місту, підтягує англійський школярів і мріє про скутер, то хто тобі лікар?

— Краще б я хом’яків в зоомагазині продавала. Рибок і папуг. Там хоч сидиш. И-и-и-и… — бурмотіла перебираючи ногами, відпиваючи чудовий напій і сподіваючись, що не загубиться в малознайомій частині міста.

І вона майже дійшла. Принаймні їй так здавалося. Але раптом світ блимнув і замість паркану з рудої цегли і старого тополя перед нею виявилися привітливо відкриті двері. І, ні, Оксана ніколи не була довірливою дівчиною. Вона скоріше була дуже недовірливою. Тому спробувала  відскочити від підозрілих дверей. Прямо так, спиною назад, можливо навіть на проїзджу частину. Але врізалась у щось доволі м’яке, а через мить її обняли чоловічі руки, татуйовані чорними ліанами.

— Обережно, — знайомо промуркотіли на вухо і легені знайомо ж завібрували. — Так забитись можна.

— Е? — змогла видавити вона, відчуваючи себе вже не просто дурепою, а королевою всіх дуреп світу.

— Йдемо, на нас вже чекають, — продовжив муркотіти чоловік.

І не встигла Оксана придумати, що б такого цікавого відповісти йому на цю заяву, як була підхоплена на руки і пронесена через підозрілий поріг. За дверима на неї одразу ж з цікавістю вилупились. Ну, всі, хто там був, вилупились. А хто саме, дівчина одразу сказати б не змогла, бо у декого були вуха підозрілі, у декого зріст, у декого колір шкіри чи волосся і у всіх одяг.

— Косплеєри, — спробувала себе заспокоїти. А потім смикнулась, якось вивернулась, чудом приземлилася на ноги і навіщось вкусила чоловічу руку, котра, здається, намагалася допомогти, втримати від падіння. Знайому таку руку, ту, що з чорною ліаною. І добре так вкусила, аж смак крові відчула. — Ги, — скрізь зціплені зуби видихнула вона, не уявляючи, що робити далі.

А дивні, хто б вони не були, дивилися теж дивно. Одні зі співчуттям, інші як на маленьке кошенятко, котре з папірцем грається, і ніхто шоковано, як воно належить дивитися на занадто кусючих дівчат.

«Ось такий він самозахист» — промайнуло у Оксани в голові, після чого вона трішечки подумала і вирішила, що пора непритомніти.

Але нажаль щось не непритомнілось. Мабуть погода якась не така.

Вітаю всіх, хто заглянув в цю історію. Вона буде невелика, мабуть, як "Врятуйте принцессу". Почала писатися тому, що мені дуже захотілося прийняти участь в веселому фле мобі про драконів мільярдерів. Клікайте на тег дракон-мільярдер, якщо не попадалися книги з уього флеш мобу і ви побачите, що там іще є.

Також в мене залишився іще один промо на "Дівчину і буревій" із тих, котрі треба використати сьогодні.

Ось цей OqTp4lG8 Хто першим встигне його використати — він ваш)) Все думала, що розіграю, але нажаль ні часу, ні можливості.