Читати книгу - "Фактологія"

Ганс Рослінг, Уля Рослінг, Анна Рослінг-Рьонлюнд

Фактологія. 10 хибних уявлень про світ,

і чому все набагато краще, ніж ми думаємо

Присвячується сміливій босоногій жінці, імені якої я не знаю, але чиї раціональні аргументи врятували мене від пошматування шайкою розлючених чоловіків із мачете

Від автора

Оповідь у цій книжці ведеться від мого імені, так, наче написав її я один, розповідаючи історії із власного життя. Але це не має вводити вас в оману. Так само як і підготовка виступів на TED-конференціях, ця книжка є продуктом праці декількох людей, а не однієї.

Просто я зазвичай перебуваю на передовій. Я стою на сцені й виступаю. Аплодують теж мені. Але все, що ви чуєте в моїх лек­ціях, усе, що ви прочитаєте в цій книжці, є результатом вісімнадцятирічної співпраці з моїм сином Улею Рослінгом і невісткою Анною Рослінг-Рьоннлюнд.

У 2005 році ми заснували фундацію Gapminder, місією якої є боротьба з нищівним невіглаством у фактологічному сприйнятті світу. У цю організацію я вклав енергію, цікавість, досвід роботи лікарем, дослідником і лектором із теми охорони здоров’я. Уля та Анна проаналізували інформацію, забезпечили оригінальну візуальну подачу, підготували історії про факти і розробили простий дизайн презентацій. Ідея систематичного аналізу невігластва належить саме їм, і саме вони створили наші прекрасні анімовані бульбашкові діаграми. Проект «Вулиця Доларів» (Dollar Street), де для опису й пояснення світу використовуються фотографії, був творінням і результатом дослідницької роботи Анни. Поки я дедалі більше сердився через людське невігластво у сфері знань про світ, Уля з Анною аналізували факти й викристалізовували ідею «Фактології». Ми разом визначили практичні інструменти мислення, які презентуємо в цій книжці.

Те, що ви збираєтеся прочитати, створив не «самотній геній», як люди звикли думати. Ця книжка є результатом постійних дискусій, суперечок і спільної праці трьох людей із різними талантами, знаннями, зацікавленнями й поглядами. Цей нетривіальний, часто незграбний, але дуже продуктивний спосіб роботи привів до такого варіанта представити світ і осмислити його, який самотужки я ніколи не придумав би.

Вступ

Чому я люблю цирк

Я люблю цирк. Я люблю дивитися, як жонглер підкидає дзизкучі ланцюгові пили в повітря або як канатоходець виконує десять сальто поспіль. Я люблю видовищність і відчуття здивування й насолоджуюся тим, що здається неможливим.

Коли я був малим, то мріяв стати цирковим артистом. Та батьки хотіли, щоб я отримав хорошу освіту, якої в них ніколи не було. Усе закінчилося тим, що я пішов у медицину.

Якось після обіду на медфакультеті ми сиділи на доволі сухій лекції про роботу горла, як раптом наш професор пояснив: «Якщо в горлі щось застрягло, прохід можна вирівняти, відповідно натиснувши на кістки підборіддя». Для наочності він показав рентгенівський знімок ковтальника меча, схожий на наведений у цій книжці.

Це мене надихнуло.

Моя мрія не померла! За декілька тижнів до того, як ми вивчали рефлекси, я дізнався, що можу запхати пальці в горлянку глибше, ніж будь-хто з моїх одногрупників, і в мене це не викликало блювотного рефлексу. У той час я не надто цим пишався: ця навичка не здавалася мені чимось важливим. Але тепер я зрозумів її цінність, і раптом моя дитяча мрія повернулася до життя. Я вирішив стати ковтальником меча.

Мої перші спроби були не надто обнадійливими. Меча в мене не було, тому замість нього я користувався вудкою, але хоч би скільки намагався запхати її в себе, стоячи перед дзеркалом у ванній, вона застрягала за кілька сантиметрів. Зрештою, я відмовився від своєї мрії вдруге.

Три роки по тому я проходив інтернатуру в терапевтичному відділенні. Серед моїх перших пацієнтів був літній чоловік зі стійким кашлем. Я завжди розпитував пацієнтів про те, чим вони займаються, оскільки це могло стосуватися захворювання. Виявилося, що той літній чоловік ковтав мечі. Уявіть моє здивування, коли я дізнався, що на рентгенівському знімку, який нам показував професор, був саме він! Я розповів йому про всі мої спроби ковтнути рибальську вудку. «Лікарю, — мовив він, — хіба ви не знаєте, що горло пласке? Там може проковзнути лише плаский предмет. Саме тому ми використовуємо меч».

Того вечора після роботи я знайшов ополоник із пласкою ручкою й негайно продовжив вправлятися. Невдовзі вже міг запхати ручку на всю її довжину собі в горло. Я був у захваті! Але я мріяв не про те, щоб стати ковтальником пласких ополоникових ручок, тож наступного дня розмістив оголошення в місцевій газеті. Невдовзі я отримав те, що треба: шведський армійський багнет 1809 року. Коли він нарешті успішно проковзнув в моє горло, я запишався тим, що знайшов такий чудовий спосіб використовувати зброю не за прямим призначенням.

Ковтання меча завжди показувало: те, що здається неможливим, насправді можливе. Це надихало людей мріяти про те, що перебувало за межами очевидного. Іноді я звертаюся до цього старовинного мистецтва наприкінці якоїсь своєї лекції про глобальний розвиток. Я стаю на підвищення та здираю із себе професорську картату сорочку, під якою ховається чорний жилет із нашитою золотистою блискавкою. Закликаю присутніх до повної тиші й під запаморочливий барабанний ритм повільно вводжу армійський багнет у горло. Випростую руки. Аудиторія шаленіє.

 Перевірте себе

Це книжка про світ і про те, як його розуміти. Чому я почав із цирку? І чому я завершую лекції шоу в жилеті з блискавкою? Незабаром це поясню. Але спочатку я хотів би, щоб ви перевірили свої знання про світ. Знайдіть папірець і ручку та дайте відповіді на запитання про 13 фактів, наведених нижче.

1. Який відсоток дівчат сьогодні закінчує початкову школу в країнах із низьким рівнем доходу?

 А. 20 %.

 Б. 40 %.

 В. 60 %.

2. Де проживає більша частина населення світу?

 А. У країнах із низьким рівнем доходу.

 Б. У країнах із середнім рівнем доходу.

 В. У країнах із високим рівнем доходу.

3. Протягом останніх 20 років частка світового населення, що живе