Читати книгу - "Полішук і село, Картава Ната"

Полішук і село
Є такі періоди в селі, коли весь важливий труд закінчився. Городи вже перекопані, кабачки засолені, гарбузи зібрані. 
У хліві мирно жують корови, а кури несуть яйця з такою ж регулярністю, як баба Ганя критикує сусідку Марію.
Саме в такі моменти, коли зайнятися вже нічим, а обговорювати на лавочці немає що, починається стара, перевірена розвага: полювання на полішука.
Як усе починається?
Ніхто не знає,як це стало традицією,але десь з покоління в покоління передається це мистецтво.
 

Коли нічого важливого не відбувається, село починає вишукувати серед своїх або новоприбулих якогось «не нашого».
І якщо він ще й полішук — все, шоу почалося.
Починається це з легкого погляду: 
«А хто це до нас приїхав?»
«А він часом не полішук?». 
Питаєш одного, другого — і понеслась. 
Всі на лавочках, під парканами та на узбіччі починають поволі обговорювати можливі докази.

Ознаки полішука: чекліст справжнього сільського слідчого….

Нагородити званням полішук — це ціле мистецтво. І тут, як у хорошому детективі, слід зібрати достатньо доказів:
1. Червоний одяг. 
Якщо бачиш людину в червоній футболці чи шапці — все, пиши пропало. 
«Наші таке не носять»,— підсумує баба Клава, яка сидить на лавочці з часів динозаврів і все знає.
2. Незвичний акцент.
В розмові цей полішук точно «проколеться». Може сказати «міщатко» замість «торбинка», або «а шо там» замість «а що це?». І це стане останнім цвяхом у його «зальотний» образ.
 

3. Хода.
В селі ми не поспішаємо. Хто поспішив, той людей насмішив!
Якщо бачиш, як хтось бігає, метушиться — він точно не наш, і це лише питання часу, коли його запідозрять.

Остаточний вирок: «Полішук»

Як тільки на лавочках біля сільмагу зібралося достатньо інформації, починається обговорення на рівні всього села.
І як тільки всі сходяться на думці — о, це точно полішук! — можна вважати, що свято вдалося.
Своєрідна урочистість: «Найшли зальотного!»

І хоч би він сто разів був просто далекою ріднею кума двоюрідного брата свекра, якщо не пройшов перевірку сільським «сканером»— все, він уже на півдорозі до звання почесного полішука.

Що означає носити статус полішука?

Отримати такий «почесний» статус у селі — це, як мінімум, стати місцевою знаменитістю. Тільки не тією знаменитістю, яку всі хочуть бачити, а тією, на кого всі пальцем тицяють і бурмочуть щось типу: 
«А це ж полішук, у червоній сорочці ходив минулого разу!».
Статус полішука означає, що на кожному кроці тебе перевіряють: як ти їси, що ти носиш, як ти говориш.
Будь-яке відхилення від «нормального» (тобто загальноприйнятого) способу життя в селі — це ще один доказ твоєї полішучої сутності.
Це все трохи нагадує постійний екзамен на місцевість:ти можеш говорити без акценту, не носити червоного і не викликати підозри — можливо з часом тебе почнуть сприймати як «свого». Але статус полішука нікуди не дівається просто так.

Його можна «носити» роками, і ніколи до кінця не позбутися.

Що це означає в масштабах села?

Проблема з таким статусом у тому, що навіть якщо ти просто приїхав на літо до тітки або купив хатинку, щоб насолоджуватися природою, тебе автоматично «записують» в особливу касту.
Полішук у селі — це завжди трохи «чужий», навіть якщо ти вже друге покоління живеш тут. Навіть якщо ти перекопав більше городів, ніж староста села.
У масштабах села це наче невидимий бар’єр — ти тут, але не зовсім «свій».
І неважливо, як добре ти доглядаєш за своїми кабачками — кабачки кабачками, а полішук є полішук…

Кінець