Читати книгу - "Обіцяй, що не закохаєшся, Ліля Ваніль"

― Це була велика помилка! ― криво посміхається. Ковтаю сухим горлом. Відступаю до стіни, поки не впираюсь в неї лопатками. “Просто величезна”, ― луною звучить в голові. Але хіба я знала, що, поцілувавши незнайомця, встряну в таку халепу. ― Вибач… те… ― похапцем додаю шанобливе закінчення. Червонію, зрозумівши наскільки воно недоречне після нашого поцілунку. А він наступає. Стає майже впритул, спирається долонями в стіну по обидві сторони від моєї голови. Божечко, який же він високий! Моя душа, злякавшись, тікає в п’яти. ― Тепер, як там тебе… ― хрипко шепоче майже на вухо. ― …Діано… ти мені винна послугу. Й будь певна, змушена будеш розплатитись сповна. ― Й-й-аку послугу? ― заїкаюсь. ― Вдаватимеш мою наречену… СКОРО ФІНАЛ